Анна з Тимуром познайомилися, коли він зупинився підвезти її до бабусиного будинку. Анна після третього курсу університету відпочивала у селі. Тимур, студент-вечірник, працював на верстатобудівному заводі та приїхав на вихідні у гості до батьків. Довіз Анну до бабусі, Тимур сам теж вийшов з машини, вони трохи ще поговорили і він, попрощавшись, поїхав. З того дня минуло два роки. Відносини Тимура та Ганни були міцними, але до весілля чомусь не доходило. Анна на руках мала ключі від квартири Тимура. Була там повноправною господаркою. Залишалася на ніч. Проте жила з батьком та матір’ю.
Тимур давно вже знайомий з її батьками, бував у їхній оселі і був там до душі. Але оскільки руки їхньої доньки Тимур ще не просив, зятем назвати його не могли. Ганна сама хотіла заміж, але коханий чомусь не поспішав. Після тривалих роздумів “з приводу” дівчина наважилася взяти ініціативу в свої руки. Того дня Тимур, чекаючи на Ганну, приготував вечерю. Ганна, нічого не кажучи, віддала йому принесений пакет із покупками. Там було шампанське та коробка цукерок. — Якраз до столу, пішли за стіл, вечерятимемо, — весело привітав її Тимур. – Зачекай хвилинку, – сказала Ганна. – У мене є особливе побажання.
Тимур зі щасливою усмішкою дивився на серйозне обличчя дівчини. – Бажай. Я повністю до твоїх послуг, – сказав він. Ганна вдихнула повітря, набираючись сміливості, дістала гарну коробочку, простягла її Тимуру і урочисто промовила: – Тимуре, я люблю тебе! Ти візьмеш мене заміж?! Тимур почервонів, як помідор. На мить розгубився. Потім міцно обійняв Ганну, вп’явся в її губи довгим поцілунком. Відпустивши її, сказав: – Я тебе обожнюю! Стань моєю дружиною! Вранці Тимур відвіз Анну до її дому і сказав: – Увечері прийду просити у батьків твоєї руки. Скажи, щоби не були відсутні. До вечора, люба.
