Коли з’явився наш другий син, ми з чоловіком вирішили купити двокімнатну квартиру. Після переїзду ми відразу ж зайнялися ремонтом та оформленням документів, не знайшовши часу на встановлення домофону, який нам загалом був не потрібен. Настав день, коли мені треба було йти до лікаря, а доглядати дітей було нікому. Чоловік не міг узяти відгулу на роботі, ми були ще новачками в цьому районі, а моєї мами не було в місті. Я попросила свекруху про допомогу, повідомивши їй, що мені потрібно бути в клініці до 8:00 ранку, і запевнила її, що мої сини, які сплять до 10, не будуть для неї проблемою.
Свекруха погодилася приїхати о 7:45. Я прокинулася о 6:30, щоб приготувати сніданок і привести себе в порядок, після чого зайнялася молодшим сином, що прокинувся. Саме тоді мені на телефон подзвонила свекруха. Так як у нас, повторюся, не було домофона, я попросила її почекати максимум 5 хвилин, поки каша сина приготується, на що вона різко відповіла і повісила слухавку. Швидко нагодувавши Сашка, я спустилася вниз, щоб впустити її, але її ніде не було.
Після дзвінка чоловіка я дізналася, що свекруха пішла, бо їй було холодно чекати на мене перед під’їздом. Її відхід і подальші скарги, коли вона повернулася через 15 хвилин, змусили мене почуватися винною та засмученою. Незважаючи на те, що я не реагувала на її скарги, вона багато разів повторювала, що більше не можу розраховувати на її допомогу. На щастя, мені вдалося зберегти самовладання, незважаючи на її закиди.
Коли я повернулася, вона поспішно покинула квартиру, ще раз заявивши, що більше не допомагатиме нам. Мої діти вже виросли, і я можу справлятися сама, тож таких ситуацій більше й не виникне. В екстрених випадках я вже покладаюсь на своїх сусідів. Що стосується моєї свекрухи – ми перестали спілкуватися. Мій чоловік іноді відвідує її з дітьми, але, враховуючи її небажання допомагати, я не думаю, що зможу запропонувати їй якусь допомогу самій.
