Дивлячись на своє виснажене відображення, я була пригнічена втомою. Усі домашні обов’язки лягли на мої плечі. Моя дочка вийшла заміж і народивши дитину, вирішила жити зі мною та моїм чоловіком Миколою. Спочатку ми не заперечували, але незабаром стало некофмортно, оскільки вона нехтувала своїми обов’язками. Поки я займалася дитиною та будинком, вона лежала на дивані та читала журнали. Микола допомагав мені у всьому до останнього дна свого життя.
Відтепер я годувала сім’ю зі своєї кишені, чекала, коли підросте внучка, щоб дочка знову могла працювати. Але вона знову заваrітніла, що посилило мої труднощі. Я також щотижня відвідувала свою стару матір у селі. Її пропозиція переїхати до неї спокушала мене, але я відчувала себе зобов’язаною перед дочкою. Але одного разу мама згадала, що до села повернувся мій колишній коханий Роман. Одне його ім’я сколихнуло почуття, які я вважала давно похованими.
Якось увечері Роман прийшов у гості, і ми пили трав’яний чай, поділилися своїми історіями життя. Він висловив занепокоєння моєю ситуацією та пообіцяв знайти рішення. І він дотримався свого слова: зробив пропозицію, потім ми почали жити разом. Одного ранку я тихо зібрала речі і поїхала з Романом. Моя дочка, приголомшена, пригрозила, що якщо я не повернуся, то онуків більше не побачу.
Я таки стояла на своєму до кінця і поїхала з Романом. Моє серце бо ліло про онуків, але втіха Романа пом’якшувала мій смуток. Життя з Романом омолодило мене. Він ставився до мене як до королівської особи і навіть дбав про мою матір. Згодом зять почав відвідувати нас із онуками, але моя дочка залишалася відчуженою. Незважаючи на біль, я відчувала себе більш щасливою та задоволеною, ніж будь-коли.
