Одного разу я поїхав на роботу у звичайному переповненому автобусі. Раптом між групою літніх пасажирів спалахнула сварkа. Вони критикували молоду людину, яка сидить поруч, звинувачуючи його в неповазі та відсутності манер. Заінтригований, я підійшов подивитися на об’єкт їхньої зневаги. Молодий чоловік сидів мовчки, вбираючи обра зи.
Раптом до нього підійшла зухвала жінка похилого віку і вже агресивно зажадала, щоб він звільнив своє місце. Не в змозі ігнорувати її, молодик нахилився, дістав з-під сидіння милицю і насилу встав. Його деформовану ногу було видно всім… Проте він уперся на іншу ногу і звернувся до натовпу. -Сідайте! Але запам’ятайте цей день: він принесе вам ганьбу на все життя! А що стосується моїх батьків, яких ви намагалися зачепити – то вони кинули мене в дитинстві, тому що їм не потрібна була хво ра дитина.
Коли автобус під’їхав до ліkарні, він вийшов, залишивши після себе затихлий автобус та порожнє крісло. Усі виглядали засоромленими, ніхто не смів вимовити слова. Жінка, яка спровокувала цей інцидент, кудись зникла. Мене зачіпила його доля: постійна боротьба та недоброзичливе ставлення з боку оточуючих. Я всю дорогу ставив питання: коли ж наше суспільство стане більш співчутливим?
