Руслан Андрійович із жахом чекав дня, коли він познайомить свою дочку з новою дружиною. Марія, його тринадцятирічна дочка, була головною людиною його життя. Його нова дружина, Олена, зустрічалася з Марією лише один раз. Вона розпізнала опір Марії та закликала Руслана зрозуміти точку зору дочки. – Що б ти відчув, – спитала вона, посміхаючись, – якби в твоїй хаті раптом з’явилася незнайома людина, та ще й ваrітна? Руслан визнав мудрість Олени та розповів про своє минуле.
Його мати передчасно пішла з життя, коли йому було лише три роки, але інша жінка зайняла її місце так органічно, що він забув, що вона не була його біологічною матір’ю. Коли Марія дізналася про приїзд нової мачухи, вона пішла в свою кімнату, не випусти ні слова. Вона була в люті на батька, вважаючи, що він зраджує пам’ять її матері. Бабуся Марії, Софія Петрівна, намагалася пояснити, що її батько заслуговує на щастя, але Марія була непохитна. Марія заприсяглася ускладнити життя своєї мачухи, будь-що-будь.
Вона відмовилася прийняти новий шлюб батька, навіть через деякий час. Отже, дівчинка продовжувала вести свій спосіб життя і паралельно виношувати план помсти. Однак її ставлення почало змінюватися, коли вона зустріла Олену, яка була помітно вагітна. Марія, незважаючи на своє первісне неприйняття, трохи потепліла до Олени. Але впертість її не покидала, і вона продовжувала ігнорувати Олену навіть після народження її молодшого брата Сашка.
Якось спекотного літнього дня Марія та Олена пішли на річку погуляти. Коли Марія купалася, вона потрапила в халепу. Олена, не роздумуючи, кинулася її рятувати. Цей момент самопожертви подолав прірву між ними. Марія nлакала і вибачалася, вперше назвавши Олену “матір’ю”. Софія Петрівна, дізнавшись про те, що трапилося, визнала, що іноді для розуміння простих істин необхідні надзвичайні обставини. Незважаючи ні на що, Олена зізналася, що зробила б це знову, якби знала, що почує від Марії це дорогоцінне слово – “мама”.
