Відразу після сніданку Степан збирався на роботу, коли зателефонувала його мама Тамара Петрівна. У неї був грандіозний план вирішення обмежених житлових умов Степана та його дружини Софії, яка була ваrітна та постійно скаржилася на розміри їхньої квартири. Тамара запропонувала продати їхні квартири та купити одну простору у новому районі. Степанові ця ідея здалася інтригуючою, і він сподівався, що Софія погодиться.
Софія ж, підслухавши розмову, побоювалася жити під одним дахом зі свекрухою. Натомість Софія запропонувала зустрічний план. Вони всі продадуть свою нерухомість та куплять заміський котедж. Однак ця нова угода передбачала додаткові обов’язки для всіх, у тому числі й прийняття її мами до їхньої родини, щоб та, мовляв, допомагала їй з дитиною.
Незважаючи на початковий ентузіазм, Степан сумнівався в практичності цього плану, особливо враховуючи повний робочий день матері та проблеми, пов’язані з віддаленням від міста та співжиттям з тещею. Альтернативне рішення Степана почекати до народження доньки, зібрати заощадження та купити окрему квартиру не задовольнило Софію. Вона наполягала на тому, щоб мати жила з ними у квартирі, але в їхньому нинішньому будинку це було б неможливо.
Розмова закінчилася безрезультатно, оскільки в обох були невідкладні справи, і більше до цієї теми подружжя не поверталося. Після народження дочки Марини вони продали свою квартиру та на заощадження та державну допомогу купили двокімнатну квартиру. Софія тимчасово переїхала до матері, а Тамара Петрівна була позбавлена необхідності ділити свій простір з новою родиною.
