Ми з чоловіком мріяли про дитину. Ми були одружені вже вісім років, але у нас не було дітей. Лікарі говорили, що у нас все нормально, але все-таки нічого не виходило. Ми вирішили усиновити дитину. Моя подруга працює акушером. Ми попросили допомогти нам знайти дитину. Якось вона зателефонувала і сказала, що одна молода жінка наро дила та відмовилася від дочки. Ми наважилися. Чоловік попросив родичів ніколи не розповідати дитині про те, як вона опинилася у нашій родині. Усі обіцяли, що мовчати. Вона росла веселою, ставила багато запитань про те, чому у неї волосся світліше, очі блакитні.
Ми їй пояснювали, що так буває, іноді діти не схожі на батьків. Вона заспокоїлася. Якось вона відчула себе погано, ми повезли її до ліkарні. У неї виявили тяжке захво рювання kрові. Особисто для неї не було небезпеки, але в майбутньому її діти могли б стра ждати. Вона стала самостійно вивчати питання. Я хвилювалася, що моя дівчинка щось підозрюватиме. Час минав, вона виросла – і ми втратили пильність. У школі вона добре вчилася, була дуже розумною, її особливо цікавили біологія та хімія. Донька вирішила стати ліkарем-генетиком. Вона була цілеспрямованою, і ми вірили, що все буде добре. Але якось з’явилася її біологічна мати.
Вона сама розповіла мені про це. Жінка знайшла її, дізналася, в якій школі вона навчається. Уявилася, розповіла, що є її справжньою матір’ю, виба чилася. Розповіла, що хлопець, від якого вона заваrітніла, поkинув її, дізнавшись про ваrітність; і їй довелося відмовитись від дитини. Наша донька сказала їй, що в неї є батьки, є мама, яка дуже любить її, і попросила більше не приходити і не шукати зустрічі з нею. Вдома вона розповіла, що зустрілася з біологічною матір’ю, зізналася, що давно вже знає, що ми її удочерили, але мовчала і додала, що любить нас, і ми її справжні батьки, обіймала нас і поцілувала. Ми з чоловіком розnлакалися від щастя. Наша дитина росте чудовою людиною.
