Галина жила одна: чоловік пішов із життя три роки тому, а діти роз’їхалися. Незважаючи на свої 93 роки, вона виглядала моложаво і вміло господарювала. Її одяг завжди був бездоганним, голову прикрашала біла хустка, і все це доповнював накрохмалений білий фартух. У селі вона славилася своїми найсмачнішими молочними продуктами, які приваблювали навіть міських мешканців. Якось її сусідка Зіна зайшла за молоком, і вони обмінялися думками про складний розпорядок дня Галини та її неухильне виконання домашніх обов’язків. Хоча Зіна порадила Галині продати свою худобу та відпочити на старості, Галина категорично заявила, що відпочине на тому світі.
Коли Зіна поцікавилася, як її діти спілкуються з нею, Галина повідомила, що дочка попросила її більше не надсилати домашні продукти, оскільки вони добре забезпечені магазинними товарами. Незважаючи на це, Галина продовжувала обробляти свій сад і доглядати домашню худобу, рухаючись почуттям мети. Вона відчувала себе потрібною і використовувала це як причину жити далі. Галина завжди була чуйним членом суспільства. Вона простягала руку допомоги вдовам, сиротам та немічним людям по всьому селі. Вона не могла заспокоїтися, якщо хтось бідував чи голодував. Проте переломний момент настав, коли здоров’я Галини погіршувалося.
У цей період її відвідав син Борис, але через слабке здоров’я вона не змогла прийняти його належним чином. Незабаром після цього прийшла сусідка, щоб повернути посилки, які вона відправила своїм дітям, бо ті відмовилися приймати їх. Це засмутило Галину і її здоров’я ще більше погіршилося. Ослабнувши, Галина доручила своїй сусідці Наді – вдові з чотирма дітьми, якій вона часто допомагала – доглядати її сад і худобу. Незважаючи на погіршення здоров’я, Галина зберігала надію, що її діти відвідуватимуть її.
Коли її стан став критичним, вона спробувала покликати їх на допомогу, але безрезультатно. У результаті вона таки продала свою ферму – єдину втіху, щоб хоч якось допомогти Наді. Галина готувалася до прощання з цим світом, складаючи свої заощадження в купки, щоб поділити їх між дітьми. У своєму останньому листі вона просила дітей не лаятися, дбати один про одного і про кошеня Кульбабу. Вона просила їх зберегти ікони. Написавши останні побажання, Галина пішла на відпочинок. Діти прийшли тільки на прощання: їх зустрів триденний черствий пиріг, лист, заощадження та самотнє руде кошеня Кульбаба.
