Марія Петрівна щойно допила чай із булочкою з маком і збиралася лягати спати, як несподіваний дзвінок телефону застав її зненацька. Хто б це міг бути в таку годину? – подумала вона, знімаючи слухавку. – Доброго вечора, бабусю, – пролунав у слухавці голос Степана, – можна я до тебе зараз приїду? – Звичайно можна! Але чому так пізно? Щось трапилося? – стурбовано запитала Марія. — Я тобі скажу, коли приїду, — відповів Степан і повісив слухавку.
Нервова Марія приготувала чайник для другої порції чаю і зібрала закуски для онука. Її серце билося від хвилювання. Вона подумала про те, щоб подзвонити дочці, але засумнівалася. Коли приїхав Степан, його супроводжувала боязка, струнка дівчина. – Бабусю, знайомся, це Юля, моя наречена. Чи можна ми тут переночуємо? Нам нікуди йти, – заявив він. Марія суворо постелила їм місця у різних кімнатах і після чаювання провела Юлю до кімнати для гостей.
Насправді їй дуже сподобалася Юля, вона здавалася дуже милою і скромною дівчиною без капризів і замашок. Степан вилив бабусі душу. Він розповів, як батьки не схвалювали їхні стосунки з Юлею, тиснули на нього, змушуючи йти шляхом, який для нього вибрали вони. Степан мріяв вивчати медицину, а не успадкувати сімейний бізнес. Марія слухала, відчуваючи рішучість та пристрасть свого онука.
Вранці Марія зателефонувала дочці, нагадала їй про її власні труднощі і сказала, що вона не повинна заважати Степанові ні в особистому, ні в професійному плані. Марія закликала її підтримати молодих та прагнення сина. Мама Степана, нарешті, здалася, пообіцявши обговорити всі питання та стати в бік молодої парочки. Марія почала радісно готувати сніданок. Вона посміхнулася від думки про те, що незабаром поруч з нею бігатимуть правнуки.
