Коли я тільки познайомилася з Михайлом, він розповів мені про своє життя та поділився зі мною переживаннями. Мати розлу чилася з його біологічним батьком, коли він був дуже малий. Його залишили з бабусею у селі. Мама поїхала до міста, щоб розпочати нове життя. Бабуся Михайла, незважаючи на свій вік, дбала про нього і ніжно кохала. Вона гуляла з ним у колясці, грала з ним, водила його до школи і навіть купувала йому гарний одяг.
Дитинство Михайла, можна сказати, було щасливим, незважаючи на те, що він не мав батька, а мати жила далеко і рідко відвідувала його. Подорослішавши, Михайло глибоко полюбив свою бабусю і завжди був поряд з нею до її сме рті. Він успадкував її будинок, але не продав його і залишив під наглядом сусідів, а сам вирушив у місто шукати роботу. Зрештою, ми зустрілися і одружилися – і ми часто відвідуємо будинок бабусі Михайла, де він знову почував себе щасливою дитиною.
Нещодавно його рідна мати повернулася до села і попросила його віддати їй будинок, оскільки він належав їй. Проте Михайло відмовився, сказавши, що він виріс без матері і що в нього, окрім бабусі, ніколи не було рідних людей. Це було важке рішення для Михайла, і я бачила смуток у його очах. Тим не менш, я знаю, що він зробив те, що вважав найкращим для себе та своєї майбутньої родини.
