Баба Катя сиділа вдома одна і гортала старі альбоми, як раптом хтось постукав у її двері. Вона піднялася з дивана і повільно попрямувала до вхідних дверей. Серце її забилося сильніше, вона відчувала незрозумілу тривогу, але не могла втриматися від цікавості. Коли Баба Катя відчинила двері, її очі скам’яніли. На порозі стояв її покійний чоловік, Олександр, якого вже довгі роки не було в живих. Він виглядав точно таким, яким був в їх щасливі часи молодості: з густим сріблястим волоссям і посмішкою на обличчі. “Олександр?”- прошепотіла вона з тремтінням у голосі. Чоловік кивнув і просто дивився на неї, немов хотів сказати щось важливе.
Баба Катя відчула, як сльози почали навертатися на очі. Вона не вірила в те, що відбувається, але відчувала присутність душі, про яку так довго сумувала. “Я повернувся, Катя,” прошепотів Олександр з ніжністю в голосі. “Я повернувся, щоб тобі дещо показати.” Баба Катя з трепетом запросила його увійти. Вони сіли у вітальні на диван, поруч із альбомами, які вона щойно розглядала. Її серце билося сильніше, вона була сповнена хвилювання і надії. Олександр почав розповідати про те, що сталося після його відходу на той світ. Виявилося, що його душа не могла покинути цей світ і знайти спокій.
Він бродив навколо свого будинку, намагаючись зв’язатися з коханою дружиною. Але лише зараз, через усі ці роки, він зміг знайти спосіб передати їй важливе повідомлення. “Катя, я хотів сказати тобі, що я завжди був поруч з тобою. Я бачив, як ти страждала після моєї смерті, і моє серце розривалося від болю. Я хотів, щоб ти знала, що я тебе люблю, і що я завжди буду з тобою.” Баба Катя слухала, немов у голові звучала музика. Вона відчувала, як його присутність наповнює кімнату, як його душа ніжно обіймає її. Незважаючи на біль, який вона відчувала всі ці роки, вона тепер знала, що його любов і підтримка завжди були поруч з нею.
Сльо зи мимоволі потекли по її щоках, але це вже не були сльо зи горя. Вони були сльозами вдячності та звільнення. Баба Катя відчула, що вантаж печалі, який вона несла всі ці роки, зсувається з її плечей. Вона встала з дивана і взяла чоловіка за руку. “Спасибі, Олександр” – сказала вона, сяючи від щастя. “Спасибі, що ти повернувся, щоб мені показати, що наша любов вічна.” Вони залишилися в обіймах один одного, і ні слова більше не було потрібно. Баба Катя відчула, що тепер її серце і душа стали цілими. На ранок діти знайшли бабу Катю, мирно сидячою на дивані – бездиханну, яка притиснула фотографію чоловіка до грудей…
