Моя подруга працює у пологовому будинку. Вона завжди розповідає неймовірні історії про новонароджених, щасливі моменти і часом прикрощі, але жодна з них не зрівняється з тим, що вона розповіла мені одного разу. Цей день розпочався як звичайно, нічого не віщувало жодних потрясінь. Я сиділа вдома, заворожено читаючи книгу, коли телефон задзвонив. То була Оля, моя подруга. Голос її звучав дивно – хвилювання та здивування змішалися в одному тональному акорді. “Слухай, ти не повіриш, що я щойно бачила”, – почала вона. Моя цікавість спалахнула, і я зрозуміла, що це буде щось справді незвичайне.
“Що? Що ти побачила?” – Запитала я, ледве стримуючи нетерпіння. “Я бачила твого батька сьогодні у пологовому будинку”, – заявила Оля. Її слова змусили мене випустити з рук книгу, і я насупилась. “Що він там робив?” – мої очі стали ширші. Я ніяк не могла уявити, навіщо мій батько міг бути у пологовому будинку. “З незнайомою вагітною жінкою”, – сказала вона, і я відчула, що світ навколо мене почав розпливатися, немов у жахливому кошмарі. “Що?!” – Закричала я, ледве стримуючи сльози. “Ти точно впевнена?” “Абсолютно. Я бачила їх. Вони розмовляли, трималися за руки. Він виглядав нервовим, а вона посміхалася та гладила свій живіт”, – розповіла Оля.
Моя голова закружляла. Я ніяк не могла собі уявити, що мій батько, вірна і віддана сім’ї людина, міг би зрадити мамі. Але факти були в наявності. Я відчувала, як буря емоцій розриває моє серце. “Я повинна туди піти”, – прошепотіла я, коли слова таки повернулися до мене. Я не могла просто сидіти склавши руки і чекати, поки правда розкриється сама собою. Наступні кілька годин були жахливі. Я помчала до пологового будинку, серце билося так, що здавалося, воно може вискочити з грудей. Коли я прийшла, мій погляд був спрямований на двері медичного кабінету, де вона його бачила. Коли двері нарешті відчинилися, я побачила свого батька, що сидів на стільці, сльо зи текли по його щоках.
Поруч із ним стояла жінка, і я могла бачити, як він тримає її за руку. Я не знала, як поводитися, але ввечері до мене підійшла мама і сказала: “Все буде добре. Ми зробимо свій вибір, але не давай злості і розчаруванню перемогти”. Ми говорили довго та серйозно. Мій батько визнав свою помилку і висловив щирі страхи втратити нашу сім’ю. Жінка, яка виявилася вагітною, також була у складній ситуації, і ми вирішили підтримати її. Час і розмови почали загоювати рани. Ми зрозуміли, що навіть у найскладніших ситуаціях важливо залишатися людяними та знайти шлях до примирення. З часом моя сім’я знайшла спосіб вирішити цю кризу і стала ще міцнішою.
