Аромат свіжоспеченого пирога стояв у повітрі, але в кімнаті була напруга. Усі зібралися на сімейну вечерю. Вася протягом усього вечора не відривався від телефону, і його усмішка ставала все ширшою з кожною хвилиною. “Ти все-таки міг би відволіктися від телефону на хвилину, коли всі тут зібралися,” нарікала його дружина, Ірина. “А ну дай сюди телефон, я подивлюся, над чим ти так смієшся!” – різко сказала теща Васі.
У кімнаті стало ще тихіше. Усі чекали на реакцію чоловіка. Він повільно підняв очі на свою тещу і , глибоко зітхнувши, сказав: “Лідіє Андріївно, повага — це взаємне. Я не лізу до вас у сумку і не читаю ваше особисте листування. Цей телефон — частина мого особистого життя.” Теща на мить була приголомшена. “Я просто хотіла переконатися, що ти не пишеш якійсь дівчині!” — сплеснула руками теща.
Ірина нервово потерла скроні: “Мамо, ти знову починаєш. Це не твоя справа!” Вася знову посміхнувся, розблокував телефон та показав екран тещі. На екрані було відкрито гру. “Ось моя “панночка”, Лідія Андріївна. Новий рівень, непростий. Тому й тішився.” Теща почервоніла. “Ти міг би й одразу сказати.” Вася м’яко посміхнувся. “У результаті ви все одно дізналися. Але я б вважав за краще, щоб моє особисте життя поважали.”
На цьому інцидент було вичерпано. Але вечеря пройшла у напруженій обстановці. Все ж таки, цей вечір став поворотним моментом у відносинах Васі та його тещі. Наступного дня Лідія Андріївна прийшла до нього у гості та принесла пиріг. “Пробач мені, Василю. Я зрозуміла свою помилку,” сказала вона. Вася посміхнувся. “Добре, Лідія Андріївно, давайте почнемо все спочатку.”
