Я завжди вважала, що пікніки – це чудовий спосіб провести час на свіжому повітрі із сім’єю та друзями. Тому одного разу я запропонувала чоловікові влаштувати пікнік із його родичами. Чоловік спочатку не хотів, а я не розуміла причини. Він казав, що вони зазвичай проводять час по-своєму, але я наполягала, стверджуючи, що все буде весело.
“Ну добре,” – сказав він нарешті, “але не кажи потім, що я тебе не попереджав”. Ми запросили його брата з дружиною та їх двох дітей, а також його батьків. Я витратила багато часу, готуючи їжу та упаковуючи все необхідне. Ми принесли з собою багато всього: бутерброди, овочі, фрукти, чіпси, соки та навіть пиріг.
І коли вони таки зібралися на пікнік, я зрозуміла, чому так турбувався мій чоловік. Його родичі відразу ж накинулися на їжу і миттю з’їли все, що ми принесли. Їхні діти були особливо активними: вони постійно бігали сюди-туди, схоплюючи все, що могли втримати в руках. Після того, як все було з’їдено, вони почали скаржитися, що їжі мало.
“Може, нам наступного разу слід принести більше їжі”, – сказала я, намагаючись зберегти спокій. “Так, напевно, слід,” – сказала моя свекруха з докором у голосі. Я була розчарована їхньою поведінкою і відчула себе незадоволеною після всіх тих зусиль, які я доклала. Дорогою додому мій чоловік сказав мені: “Тепер ти розумієш, чому я так не хотів цього робити?” “Так,” – відповіла я похмуро. “Тепер я розумію.”
