З Микитою ми знайомі зі шкільної лави. Він жив у сусідньому під’їзді. Після навчання він пішов до армії, я продовжила навчання у медичному університеті. Я надсилала йому листи, вважала щодня служби. Ми хотіли одружитися одразу, як він повернеться з армії. Пройшов рік. Я чекала на Микиту, але щось було не так. Мати Микити ніколи не вважала мене гідною дружиною для її сина. Я вважала, що на це не варто звертати увагу, а треба просто проігнорувати, адже я не з нею збиралася жити. Тоді я і не знала, яку помилку я роблю! Я думала, ось Микита повернеться, я почну підробляти, він влаштується на роботу, ми переїдемо до своєї квартири і житимемо довго і щасливо. Але, виявилось, не так. І ось, настав той день. Микита повернувся, але свекруха донесла, що без нього не залишалася одна. Так, іноді я поверталася до пізно, але все залежало від мого навчання. – Мама сказала, що ти пізно з’являєшся вдома, вона ж права? – Так, права, але… – продовження він не хотів вислухати. Коротше кажучи, Микита критично ревнивий.
Я не хотіла вкотре дати йому приводу для ревнощів. Але привід з’явився із повітря. Він поїхав до іншого міста без мене. Я лила сльози днями та ночами, намагалася дізнатися контакти Микити у його мами, але дарма. Вона не втрачала шансу усунути мене зі своєї дороги. Через якийсь час мати колишнього нареченого почав розповідати про те, що вона незабаром стане бабусею. Мені було дуже боляче, але що ж я могла з цим поробити? Я працювала в лікарні, і мої колеги часто розпитували про мого нареченого, а я нічого не говорила у відповідь. За рік у нас з’явився новий колега, кардіохірург із Москви. Я завжди виступала проти стосунків на роботі, але серцю не накажеш. Між нами в мить спалахнула іскра, яка привела до весілля. Тим часом у житті Микити не все йшло так гладко. Він працював на військовій частині, але його дружині не подобалося таке становище, в якому вона блукала з місця в місце. Вона наполягала, щоб чоловік звільнився. Так і сталося, але тут виникла інша проблема: він не міг знайти собі роботи. Дружина була не промах.
Вона у новому місті швидко знайшла собі подруг, з якими пропадала днями. Доньку вона залишала зі свекрухою. Мабуть, свекрусі подобалося сидіти з онукою. Вона ходила з онукою із задернутим носом, але так було не завжди. Часом пізніше почалися скандали в сім’ї сина між ним та дружиною, А моїй колишній майбутній свекрусі набридло присвячувати весь день і всю свою енергію внучці. Їй потрібний був відпочинок. Такий графік невдовзі дав про себе знати: мати Микити захворіла. Їй призначили систему. І, як ви вважаєте, до кого вона звернулася за допомогою? Звичайно, я не відмовила їй. Я тоді, до речі, була у декретній відпустці. Карина Вячелавівна приходила до мене щодня, але не лише за системою. Я заварювала їй чай, ми сиділи і балакали. Якось вона сказала: – Яка ж у вас із чоловіком ідилія в сім’ї… який у вас затишний будинок! Слухай, я так пошкодувала про зроблене кілька років тому. Ти пробач мені, дурню. Мабуть, тоді я не розуміла, чого я позбавляю сина. Я ж думаю, що якщо дві людини люблять одна одну, ніхто не в змозі їх розлучити. Я дуже рада, що саме так все склалося, і я знайшла прекрасну сім’ю, що любить.
