Її доньці, Клаві, двадцять два роки. Дівчинка хороша, вчиться у вузі, випускний курс. Про навчання мама і не думає, вона завжди була відмінницею, а ось про її перші відносини вона тур бується. Молодій людині двадцять чотири. Живе він в знімній кімнаті, на свої гроші, став працювати, але батьки теж допомагають. У нього немає високих амбіцій, він простий хлопець. Живе справжнім днем, їсть, спить, зустрічатися з Клавою, грає в комп. Розумом він не блищить, і перспектив у нього небагато. Але його все влаштовує. Сім місяців як вони зустрічаються, і він запропонував їй з’їхатися.
Клава, звичайно, зраділа і погодилася. – Ваші ровесники навіть не хочуть слухати про офіційний шлюб. Типу нам не потрібен цей папірець, а навіщо нам це, нам і зараз добре. Тисячу прикладів того, як жінка жила в цивільному шлюбі, вважала його своїм чоловіком, а він просто жив з нею і шукав собі кращий варіант, щоб одружитися. До того ж у тебе захист, ти повинна ще влаштуватися на роботу, попрацювати, а раптом заваrітнієш? Якби тобі було за тридцять, я б зрозуміла дочко, але тобі двадцять два… – Мамо, зараз це нормальна практика. Всі з’їжджаються, живуть разом кілька років, а потім тільки одружуються… за бажанням.
Кілька років в одному цивільному шлюбі, кілька років в іншому. Мама Клави ніяк не розуміла і не приймала цей підхід. У двадцять з чимось років жити думавши, що життя чернетка, можна постійно спробувати, а потім тільки прийняти рішення одружитися, або, може, знову не прийняти. У мами тільки один вихід. Вона знає, що поки ще має вплив на дочку і може забороняти їй це робити. Хоча б до того, як вона довчиться, влаштується на роботу. Може тоді знайде більш підходящого собі хлопця. Зрештою це її перші серйозні стосунки. Через якийсь час вона мамі спасибі скаже, а може бути навпаки, скаже, що зіnсувала їй життя.
