— Я купив квартиру та оформив на ім’я нашого сина, — сказав Аліні її чоловік, Стас. Вони мали свою велику квартиру, три кімнати. В одній із них, у манежі дворічний Максік старанно смикав пластмасову машинку і не підозрював, що став власником квартири. Минуло вісімнадцять років. Макс, студент першокурсник, живе один у своїй квартирі. Аліна також живе одна. Півтора роки тому Стаса не стало. За цей час Аліна швидко піднялася службовими сходами і встигла знена видіти рідню Стаса в особі його матері. Поспілкувавшись із тією, Аліна зрозуміла, чому Стас цурався матері.
Ні, звичайно, Аліна і до цього спілкувалася зі свекрухою. Але дуже мало. Стас тримав дистанцію. Але після траrедії з чоловіком свекруха стала регулярно відвідувати невістку. З цілком конкретним наміром — якимось чином відібрати квартиру Макса. Законним шляхом отримати частку від Максиної квартири, у свекрухи не вдалося. Бо однушку Стас спочатку оформив як власність Макса. Тому свекруха намагалася «натис нути» на Аліну. Поби вшись півтора року, отримала суху відмову невістки, як головою об стіну, свекруха вирішила взятися за онука. Аліна про це дізналася випадково.
Якось Макс сказав матері: — Мамо, я що власність сім’ї зайняв? — Хто це тобі таку нісеніт ницю сказав? — Запитала Аліна, хоча вже здогадалася «звідки вітер дме». — Бабуся, — відповів син. — І коли вона сказала? – уточнила Аліна. — Дня два тому. Аліна потяглася за телефоном та набрала номер. — Якщо ще хоч один раз полізете до Макса з вашим марен ням, мало не здасться. — Виплюнула Аліна в трубку, і завершила розмову. — Мамо, — сказав син, коли та відклала телефон. – Я перед нею себе вин ним відчуваю. — Жодної прови ни за тобою немає, — сказала мати, і пояснила ситуацію з квартирою. Макс заспокоївся і визнав, що його хотіли обду рити. Стасе, ну чому ти так поспішив піти? …
