Нещодавно чоловік отримав квартиру у спадок, але коли я запропонувала здавати її, виявилося, що чоловік вже розпорядився нею на свою користь

ПОЛИТИКА

– Ми з чоловіком живемо разом уже тринадцять років. Ще до весілля ми домовилися, що ми матимемо загальний бюджет. У нас усі гроші в одному місці, не має значення це зарплата, підробіток чи декретні. — Правильний підхід. Молодці. — А кілька місяців тому чоловік отримав у спадок від тітки однокімнатну квартиру. Ми навіть не думали, що квартира лишиться чоловікові. Вона була на ногах і у своєму умі, просто іноді ми допомагали їй. Часто дзвонили питати, як вона, приїжджали та запрошували в гості, потрапила до лікарні-відвідували, на свята дарували подарунки. В принципі нічого особливого не робили. Але вона вирішила залишити племіннику свій будинок.

За це їй вдячні. — Не кожен би зробив таке для тітки. Ви заслужили. А що зробили із квартирою? Можете здавати. У цьому районі квартири дорого коштують. — Ось і я запропонувала чоловікові здавати квартиру. Він відповів так, можна і змінив тему. Я не звернула на це уваги. Але через якийсь час вирішила нагадати, що треба вирішувати питання квартири. Ці гроші нам не завадили б. — Я можу допомогти. У мене є знайомий. — Та почекай ти. Виявляється, квартира вже котрий місяць здається. Блін, він собі навіть труси не купує, чекає, доки я це зроблю. А тут за моєю спиною здає квартиру. Я питаю, а де гроші? А він мені не твоя справа, моя спадщина до тебе ніяк не відноситься. З грошима роблю те, що хочу ».

У Даші із чоловіком двоє дітей. Після весілля вони переїхали до двокімнатної квартири Даші, яку раніше подарували їй її батьки. А у чоловіка нерухомості не було. Але Даша не звернула на це уваги. Вони ж сім’я, а в сім’ї немає мого та твого, все спільне. Тобто вони живуть у квартирі Даші, разом зробили ремонт, разом купили меблі та сантехніку, все на загальні гроші. А тут, чоловік заявляє, що квартира, отримана у спадок від тітки, яку вони разом доглядали, належить тільки йому, і Даша не має права навіть питати, куди він справив гроші. Даші, звісно, було прикро. — Грошей у нас і так вистачає на все. Без цих грошей із голоду не померли б. Але мені навіть на думку не спадало, що треба відрізняти моє та його. Справа не в грошах, а щодо.