Я вже давно з чоловіком у розлу ченні. Якби тоді на момент розлу чення мені сказали, що ми будемо з ним у добрих стосунках, я б ніколи не повірила. Але час іде, все змінюється, і навіть стосунки з колиաнім чоловіком. Він виявився гарною людиною принаймні для своєї доньки. Весь цей час він справно платив алі менти, сплатив їй навчання в університеті, і навіть дозволив їй жити у своїй квартирі. Але з однією умовою: вона має замінити два вікна та уніт аз. Безкоաтовне житло, платити треба лише за комуналку; донька, звісно ж, погодилася. Адже, на все про все, вона мала цілий рік. Батько зараз у відрядженні, повернеться у квітні.
Весь цей час моя донька жила в цій квартирі, але не одна, а зі своїм хлопцем. Вже сьомий місяць закінчується, але справи не зрушили з місця. Коли я питаю дочку: «де вікна?», відповідь завжди стандартна: «ось уже мають прийти заміряти». Хто ви нен? Кому ви нен? Сім місяців одна і та сама відповідь, звідки цей замірник пішки йде, незрозуміло. Найстрашніше, що дочка моя батькові набре хала, що вікна ці та уніт аз уже стоять. Нещодавно я приходжу до них додому, вирішила поговорити із так званим зятем. А він мені: -Ольго Василівно, я не знаю, про що ви … Я вперше чую про вікна.
-Ти мене за дурепу не тримай, я вже півроку сюди ходжу, нічого не змінюється. Я вже як папуга, одне й теж цілими днями кажу. І знову ці вислови із замірником, не втомилися вони ще? -Ви хоч за комуналку платите? Вони так зам’ялися обидва, ну, ясна річ, чому. Весь цей час вони ні копійки не витратили. Я давай як скандалити. -Олеже, збирай свої манатки! Викидайся звідси. Цей сосунок знаєте, як мені відповів? -Не ви мене сюди заселяли, не вам звідси виселяти. Ви взагалі тут не господарка. Розсва рилася з донькою в пух і порох. Я так рознер вувалась. А потім подумала: воно мені потрібне? Квартира справді не моя. Ну, дізнається колиաній чоловік, нехай сам знається на своїй доньці. Якщо ж їм воду, газ і світло повимикають, викличуть до су ду – так їм і треба, це вже їхні nроблеми.
