Це був найжа хливіший день у моєму житті, коли мама насильно потягла мене до rінеколога. Я не хотіла йти до ліkаря, бо боя лася. Коли я увійшла до кабінету, то всередині сиділа досить добра і привітна ліkарка. Вона почала питати, скільки мені років. Але замість мене відповіла моя мати: -Їй 16, але скоро буде 17. А чого толку? Розуму так і не набралася. Вже встигла в такому віці мене зганьбити. Ваrітна у 16-ть, це взагалі, як таке може бути? У її віці треба про навчання думати, а не хлопцям бігати. Ліkарка зрозуміла, що я почуваюся дуже некомфортно. Вона попросила мою маму сходити по медичну картку.
Поки її не було, то ліkарка спокійно вислухала мою розповідь. Я сказала, що зустрічаюся з Павликом із 7 класу. Лише нещодавно ми перейшли на новий ступінь наших стосунків. Вже як 3-4 місяці я почуваюся поrано, мене нудить. Я накопичила гроші, купила тест на ваrітність, він виявився позитивним. Ліkар відвела мене, щоб зробити УЗД. Все підтвердилося, я чекала на хлопчика. Дитина розвивалася добре, немає жодних відхилень. Я заспокоїлась. Коли моя мати дізналася, що я чекаю на сина, то вона відразу змінилася.
Вона була така рада: -Ой скажу чоловікові, він так зра діє. Це таке щастя, буде онук, маленький хлопчик. Коли я народжувала, то пологи у мене приймала та сама ліkарка, яка повідомила мені про ваrітність. Я була спокійна, бо довіряла їй. Поруч за руку мене тримала мати. А мій Павлик і тато чекали у коридорі. Пологи пройшли успішно. Я хоч і молода мама, але найщасливіша. Павлик теж був радий, він навчається в університеті і паралельно намагається працювати, щоб допомагати моїм батькам фінансово. Тож у нас складається дружна сім’я.
