І я, і брат з дитинства не могли нормально спілкуватися з мамою. Вона постійно була зайнята, вічно працювала, на нас майже не звертала уваги. Ми з братом росли дуже самостійними. Так, ми дуже вдячні їй, вона ж одна все робила. Батько залишив нас, коли мені було п’ять, а братові два рочки. Ось їй і довелося працювати на двох роботах, щоб у нас була хороша освіта і т. д. але її любов була потрібніше… Ми з братом часом дуже потребували її, а її не було поруч. Зараз вже у нас сім’ї.
Ми самі стали батьками. Але вона і зараз не присутня в нашому житті. Моя перша дитина наро дилася рік тому. Іноді я реально потребую її допомоги. Мені важко одній справлятися. Чоловік постійно на роботі; коли приходить ввечері, звичайно, допомагає. Але і його я розумію, він же втомлюється на роботі. Оренду платить, витрати на дитину, важко все це. Якби мама погодилася в день дві-три години доглянути за дитиною, я змогла б хоч знайти онлайн роботу і допомогти чоловікові.
Мама взагалі не цікавиться онуками. Ні моя дитина, ні діти брата їй особливо не цікаві. Вона вважає за краще зустрічатися з різними чоловіками, будувати своє особисте життя, ніж проводити час з нами. – Я втомилася, хочу спокійне життя, – постійно говорила мама, – виростила вас, зараз хочу пожити для себе. Як вважаєте, чи еrоїстично поступає дочка? Або вона все ж права, і мама цілком може подивитися за онуками?
