Моя свекруха вважає, що, якщо у нас немає кіз, курей, корів та інших тварин, що нам зовсім нема чим зайнятися у вільний час. Вона думає, що нам подобається дорога о 2 годині електричкою, а потім ще півгодини на таксі до ії будинку. Права на особисте життя для моєї свекрухи не існує. Мій чоловік ріс у селі. Відучився там у коледжі, потім вступив до нашого університету. Там ми і познайомилися, і зрозуміли, що жити одне без одного вже не можемо. На весілля мої батьки подарували нам квартиру. Вона і так була в хорошому стані, але батьки її здавали в оренду, подекуди потрібен був ремонт. Ми вирішили не зволікати з цією справою. Замовили все необхідне та приступили до ремонту одразу після того, як повернулися з весільної подорожі. Одружилися ми у квітні, а у березні вже розпочали ремонт. Нам подобалася ця метушня в домі. Вона забирала багато часу та сил, але нам було весело.
Тоді ж, після подорожі, нам вперше зателефонувала свекруха та попросила допомогти їй з господарством. Ну, ми подумали, що це одиничний випадок. Сказали, що весь тиждень не зможемо, але на вихідні ми поїдемо до них. Відпахаючи всі два дні на городі, ми з чоловіком пізно ввечері в неділю зібралися додому. Ноги та руки буквально відвалювалися. Тут перед виходом свекруха обійняла чоловіка і сказала: – Нічого, перші дні завжди даються нелегко. Ось наступних вихідних приїдете – все буде по-іншому, тіло звикне до навантаження, а то у цьому вашому місті. Ми нічого їй не відповіли: були втомленими або не хотіли влаштувати сkандалу – питання, але в мене в голові була одна думка: я до неї більше не повернуся. Коли в середині тижня зателефонувала свекруха і сказала, що чекає на вихідні, чоловік їй так прямо і відповів: – Ми не приїдемо, мамо, у нас ремонт, треба за всім стежити. – Так, ремонт – це добре, але нам із батьком теж потрібна допомога. Ти ж знаєш у нього з минулого року здоров’я барахлить.
Ви тут із ним у чотири руки швидко з роботою впораєтеся, а я твою дружину господарству навчу. Чоловік тяжко зітхнув і ви нен глянув на мене. Його батько минулого року переніс тяжkу оnерацію. Йому не можна було перенапружуватися. Звичайно, я поїхала з ним на вихідні, я б його не відправила туди одного, а то мати чоловікові всі мізки б виклеювала, мовляв, дружина у тебе нечупара, нічого не вміє, та й нам легше якось удвох страж дати… У такому темпі ми провели весну та літо. Ремонт затягнувся майже на рік, ми досі не доробили його. Навіть зібравши останній урожай, свекруха від нас не відстає. Зараз вона кличе нас до себе і не приймає жодних відмов і відмовок. – Ну, які справи можуть бути у місті? Диван охороняти? Давайте, все, я зайнята, не можу говорити, чекаю вас у п’ятницю, – говорила вона. Я пропонувала вже чоловікові просто тимчасово перестати звертати увагу на її накази, але він розповів, що у студентські роки він так уже робив, і це закінчувалося не найкращим чином: мати з батьком принципово працювали доти, доки з ніг не зіб’ються, а потім чоловікові доводилося важче.
