Нещодавно подруга розповіла, що вони з чоловіком купили квитки на море і збираються разом з дітьми поїхати відпочивати. Я тоді подумала: “Ось щасливі люди.” Я вже 5 років не була у відпустці. І найближчим часом сподіватися на нього не доводиться. Справа в тому, що з чоловіком ми розлу чилися рік тому. У нас після шлюбу залишилася чотирирічна дочка зі мною. Я сама працюю на фрілансі і одна утримую дитину. Мій дохід сильно залежить від кількості клієнтів. Влітку у мене зазвичай клієнтів дуже багато і часу дуже мало. Це добре з одного боку, тому що грошей більше, але з іншого боку у мене зовсім не залишається часу, щоб жити і займатися дитиною.
Рятує мама і подруги, які живуть поблизу. Мама знає, що у мене завал на роботі, тому часто забирає доньку до себе в село або просто ходить з нею куди-небудь гуляти. І подруги, які живуть поруч, у них є діти, ровесники Соні. Вони теж часто беруть Соню з собою, коли виходять на прогулянки. Це добре, бо дитині вдома нудно, а на вулиці гарна погода, сонечко, хочеться побігати і пострибати. Минулого літа, коли я дізналася, що сестра з сім’єю їде на відпочинок. Я попросила забрати з собою і мою дочку. Справа в тому, що вони з собою і свекруху взяти збиралися, тому я не думала, що буде важко стежити за двома дітьми.
І, природно, всі витрати за дочку я збиралася взяти на себе. Тільки сестра відмовила. Отримавши відмову, я була дещо збентежена, тому що сама ніколи не відмовляла, коли вона просила посидіти з племінником. Коли вони повернулися після моря, то їх з чоловіком запросили кудись в заміський будинок відзначати день народження спільного знайомого. Вона мені подзвонила і попросила залишити у мене сина. Тільки я тоді відмовила. А що? У мене багато роботи і своїх справ. Вона після цього ще й на мене обра зилася.
