З третього класу сер це Івана підкорила чорноока дівчинка Тоня. Вона була схожа на маленьку фею. Очі темні, як два бездонні вири, хода стрибуча, голос дзвінкий, шкіра білесенька. Тільки Тоня не виділяла його серед однокласників, з усіма хлопцями спілкувалася однаково. Багато хто виявляв до неї інтерес через симпатичну зовнішність. Іван мріяв про неї до самого випускного класу. Вони лише останніми роками трохи зблизилися, коли класний керівник пересадив Тоню до нього. Він був на сьомому небі від щастя. Вони стали разом гуляти та розмовляти. Іван міг нескінченно дивитись на неї, він і просто її присутністю насолоджувався.
Після школи Іван подав документи до технікуму, тоді з його батьком трапилося не щастя – отримав на будівництві несумісні з жи ттям тра вми. Він залишився з мамою, яка ніколи не вирізнялася міцним здоров’ям. Раніше батько її доглядав, а тепер довелося Іванові. Якось Тоня запросила його в гості. Мати її тоді розпитала Івана про його родину та життя. Хлопець простодушно розповів про відсутність батька та хво робливу маму, про технікум та підробіток. Василина Петрівна після цього заборонила доньці з ним спілкуватися. Вона його потім підловила одного і сказала: -Я бачу, що ти в Антоніну закоханий, тільки вона тобі не пара.
Їй чоловік нормальний потрібний, забезпечений. Відчепись від неї по-доброму. Так і припинилося їхнє спілкування. Іван жив звичайним життям, ходив на роботу, дбав про маму, ніколи не переставав думати про Тоню. Від спільних знайомих він дізнався, що вона незабаром вийшла заміж за заможного хлопця. Він зустрів Тоню через багато років, вони розговорилися. Дівчина виглядала сумною: -Мами не ста ло сім років тому. Мій чоловік виrнав мене з дому, коли у нас наро дився слабенький син. Колі потрібне ліkування, а чоловік від нього відмовився. Не знаю, що робити. Іван забрав дівчину до себе та прийняв її сина, як рідного.
