Ми з Андрієм, моїм чоловіком, рік тому придбали квартиру, яка не знала ремонту зі старих часів. Купили самі, ні його, ні мої батьки нам не допомагали. І майже одразу ж розпочали ремонт. Процесу заважає свекруха, зі своїми наполегливими спробами влізти у наш ремонт зі своїм поняттями дизайну, які я категорично не сприймаю. Тим більше, у нас прямо протилежні смаки. Я прихильниця м’яких кольорів, свекрусі більше подобаються яскраві тони. Як приклад її смаку наведу її кухню. Шафи та стіл із темно-коричневого дерева, стіни яскраво-сині, а підлога отруйно зелена. Від такого поєднання кольорів у мене рябить в очах. Аналогічно в неї влаштована вся квартира.
Мені незатишно там перебувати. Не будинок, а якийсь музей боже вільного художника. Мою свекруху така яскравість у всьому повністю влаштовує. Вона у нас особистість творча, керує театральним гуртком у Будинку піонерів. Де театр та де дизайн? Як вони стикаються, я не розумію. Але свекруха впевнена, що квартира має радувати око незвичайністю. Ага, незвичністю. Ось у неї в спальні різьблені меблі сусідять з люстрами в стилі мінімалізму. Куди вже незвичайніше. – Ти перетворюєш квартиру на безлику контору! – каже вона мені.
Моєму чоловікові мій смак подобається більше, але він не хоче сва ритися з мамою. – Ну поступися ти їй хоч у чомусь. Не обра жай маму, – просить він мене. Таке відчуття, що Андрію все одно, в якому будинку він житиме. До речі, я не проти “яскравих плям”, якщо вони вписуються у загальну картину. Але зробити зі своєї квартири цирк шапіто не дозволю. Тому зму шена час від часу відмовляти свекрусі в її спробах засунути ніс у ремонт моєї квартири. Нам залишилося лише придбати меблі. Приступимо до цього за місяць. Я Андрія попередила: – Якщо твоя мама диктуватиме свій смак, я їй прямо скажу, що такого в неї немає!
