Наш син одружився 5 років тому. Зі сватами ми знайомі вже давно, але не спілкувалися з ними близько. Просто люди для нас вони надто прості, немає спільних тем для розмови. Єдине, що нас пов’язує – це сім’я. Ми зустрічалися зі сватами лише на сімейних святах і лише вдома у нашого сина. І от якось приїхали з чоловіком на дачу і бачимо, що по сусідству стоїть машина наших сватів. А потім з хвіртки виходить сват, весь щасливий і повідомляє: -Ось тепер із вам сусідами будемо. Ми з дружиною нічого у городі не розуміємо, допомагатимете нам.
Я була не проти допомоги, але сенсу в цьому було нуль, бо свати слухали нас, а потім усе робили по-іншому. Ми розповіли їм, де краще які овочі садити, в яких місцях. Щоб одній грядці було більше світла, другій – менше. Навіть поділилися своєю землею для теплиці. Вони все записали в блокнотик, коли потрібно поливати, як доглядати овочі та ягоди. Але все одно зробили по-своєму, тож у них урожай не вдався. Мало того, що вони стали зви нувачувати мене з чоловіком, так ще й вирішили, що коли вони наші родичі, то можуть просто без попиту брати в нашого городу врожай.
Як приїдемо з чоловіком на дачу, так у нас немає жодної червоної ягідки малини. А все тому, що свати зібрали ягоди і вже встигли собі зробити варення. Так ще й сміються з нас: -Ось ви свої ягоди пропустили, зате у нас тепер 5 банок варення. Це якесь свинство. Ми вже попереджали сватів, що брати врожай не потрібно. Ми самі його вирощуємо, краще б своїми грядками займалися, аніж чуже kрасти. Але до цих людей проста інформація не доходить, тому ми з чоловіком вирішили краще переїхати в інше місце. Виставили дачу на продаж.
