З Оленою ми були добрими подругами. У дитинстві вони були нашими сусідами, але їх мама недолюблювала. Її мама виховувала її сама, сама намагалася влаштувати своє особисте життя. Мабуть, через це мамі вона не подобалася, але не суть. Для мене Олена була гарною подругою. Мама завжди говорила, що я повинна дружити з ровесниками, які мають цілі та потенціал, а не ровесники без майбутнього. У цьому, може, мама і мала рацію, адже Олена поrано вчилася в школі, зате стежила за зовнішністю. У нас була гармонія: я допомагала їй із домашкою, вона фарбувала мене. Після школи ми обидві вступили до ВНЗ. Я – куди хотіла, Олена – куди змогла. Вона вступила до ВНЗ, щоб знайти собі чоловіка там. А в результаті першої з нас знайшла я чоловіка.
Чоловік був офіцером. Одружені ми були три роки, адже після того, як я помоталася з ним по різних містах і наро дила йому дитину, він зра див мені. Я повернулася до рідного міста до мами. Через деякий час я знайшла роботу, залишала дитину з мамою. З грошима було туго, адже колишній платив нікчемні аліменти: у нього нова дружина, яка наро дила близнюків. З Оленою ми за цей час зустрічалися кілька разів, але лише на хвилину на вулиці. Вона була зайнята, готувалася до свого весілля. Вона знайшла багатого нареченого, як і мріяла. Наречений робив їй дорогі подарунки, тож здивувати її було складно. А тут вона покликала мене на весілля, і спантеличила мене. Я була дуже щасливою за запрошення. Але постало питання подарунка. Подарувати гроші я не могла, адже у мене практично їх не було, а тоді треба було щось купувати.
Я довго вибирала подарунок, і зупинилася на якісній постільній білизні, яка для мене коштувала пристойних грошей, а для Олени це були копійки, адже одна її сукня коштувала як вісім таких комплектів. Загалом, я добре витратилася, зважаючи на те, що потрібно було добре виглядати. Коли настав момент, я сказала їм свої побажання та передала подарунок. Вона відкрила і показала на весь зал зі словами: «Могло бути й гірше. Пощастило хоч, що не набір ганчірок для підлоги». Мені було прикро, адже всі гості і навіть ведучий іржали. Я рано пішла з весілля. Але протягом наступних днів ніяк не могла зрозуміти, навіщо вона так зі мною? Я наважилася і спитала прямо у Олени. – Ну ти даєш. Сама обрала такий подарунок, що мені лишалося? – Ти ж знаєш, який у мене стан. Ти чекала на ключі від вертольота? – Тоді треба було взагалі не приходити, щоби не ганьбитися. Ось такою виявилася моя подруга. Хоча яка вона мені подруга?