Мами не ста ло три роки тому. Людмила вирішила забрати батька до міста. Чоловік Стас повністю підтримав дружину. Та й їхній син Андрій був радий дідові. Три роки вмовляли старого, нарешті вмовили. А будинок вирішили зачинити. Приїжджатимуть влітку, відпочиватимуть. Але тут втрутилася сусідка Клавдія. – Петро Сергійович, Людочка, а здайте свій дім моїй сестрі. Вона — пенсіонерка, вдо ва. Невістка попалася сва рлива. Вона і за будинком доглядатиме, і за городом. Тільки грошей платити багато не зможе. – Грошей не треба. Нехай живе, – сказав старий. Рік протримався у місті Петро Сергійович. Потім засу мував. Додому проситься. Тоді й сіли вчотирьох, і вирішили.
Зиму старий перезимує у міській квартирі, а на літо відвезуть його до села. Наприкінці квітня до міста приїхала Клавдія. – А давайте Петро Сергійович зі мною поїде. Чого вам даремно крутитися туди-сюди, – сказала вона. І дочка, і онук, і зять часто дзвонили дідові. Цікавилися здоров’ям, справами. І чули по голосу, що старий щасливий. А потім дід покликав їх у гості. Приїхали Людмила з чоловіком та сином у дім до діда, а їх господиня нова зустрічає . Сестра Клавдії. Жвава, шістдесятирічна бабуся. Петро Сергійович і цвіте від щастя, і очі ховає. Начебто соромиться.
– Не розповідав я вам рідні. Але ми з Дашею вже побралися. Такої господарки ніде не знайти. І характер добрий. Людмила від подиву лише очима плескала. – Ну ось! А ти переживала, що батько тут тужить! – Сказав Стас і обійняв тестя. – Вітаю! – Ай та дід! – Вигукнув Андрій. – Онука обскакав. Давайте за молодих! Онук відкрив пляшку ігристого. Весело посиділи. Привітали молодят. Старий обіймав свою дружину і задоволений собою казав: – Не дарма моя душа рвалася сюди. Знала, що тут на мене чекає моє щастя!
