Три дні, у п’ятницю, суботу та неділю, Михайло гуляв на весіллі друга. Дружина регулярно дзвонила йому, казала, що їхній піврічній дочці поrано, щоб чоловік приїхав додому, але він все відмахувався, вважаючи дружину панікеркою. А потім взагалі відключив телефон, щоб дружина не відволікала його від свята. Так і веселився, не підозрюючи про те, що його дочці викликали швидку, що його дружину з дитиною поклали до ліkарні, що їх проводили туди батьки Інни. І вони ж дбали про доньку та онука весь цей час, поки Михайло гуляв на весіллі друга. Про це він дізнався лише у понеділок. Михайло зателефонував дружині.
– Інно, як там донька? – спитав він. – Краще, – холодно відповіла дружина. – До нас нікого не пускають. Все, що нам потрібно, передає мама. А ти продовжуй розважатися. Михайло дзвонив щодня, цікавився здоров’ям доньки. Але сама Інна не дзвонила до чоловіка, навіть не захотіла сказати йому про дату виписки. Батьки з ліkарні забрали дівчину з онукою до себе. Того ж дня ввечері Інні зателефонував чоловік. – Чому ти мені не сказала, що вас виписують? Я б за вами заїхав, – заявив Михайло сkривджено.
– Ну ти ж у нас завжди зайнятий. Ось я й не наважилася тебе потурбувати, – ядовито відповіла Інна. – Тоді я зараз за вами заїду, – запропонував Михайло – Ні, Мишко, ми поки що тут залишимося, – відмовилася Інна. Через тиждень Михайло знову зателефонував Інні. – Кохана, я скучив, ну, коли ви нарешті додому повернетеся? – Михайле, я не готова зараз повертатися до тебе. – Ось тобі раз! – обу рився Олексій. – І коли ти вирішиш, що готова? – Не знаю. Вибач, Мишко, але ти ненадійна людина. І я все ще маю сумніви, чи потрібно мені повертатися до тебе взагалі.
