Кілька років тому Марина видала заміж доньку Ніну. Молоді винайняли квартиру і стали жити окремо. Не минуло й тижня, як Ніна прибігла скаржитися до матері на свекруху. Мовляв, та приходить, забирається у квартирі, готує, білизну прасує. – Не збагну, чим ти незадоволена? – Запитала мати. – Тим, що вона потім синові скаржиться, мовляв, твоя дружина невміха, мені самій доводиться все робити! – А з Пашею говорила про це? – А толку? “Вона ж мати хоче допомогти”. А зі свекрухою сперечатися не хочу, щоби не сва ритися. – Правильно думаєш. Зробимо так… Наступного дня варто було свекрусі прийти до Ніни, як та зателефонувала матері.
Марина відразу прийшла до дочки. Навіщо? А щоб допомогти сваті. Адже сама винна, що виростила таку невмілу дочку. Свекрусі, при Марині, чіплятися до Ніни було не з руки. Точніше, чіплятися було ні до чого. Тому терпіла, нишком скаржилася синові. Паша надумав було обу ритися, що теща дуже часто приходить до них у гості, як тут же був поставлений на місце Ніною: – Моя мама допомагає твоїй мамі. Бідолашній Галині Петрівні одній на два будинки важко. Чоловік нічого не знайшов, що сказати у відповідь. Але все ж таки дві мами на однокімнатну квартиру – це явний перебір. І Паша не стерпів.
Попросив обох мам піти, і приходити до них у гості лише на свята. За запрошенням. – Що?! – верещала Галина Петрівна. – Ти мене же неш! Потім не просіть мене посидіти з онуками. – Значить, онуки в мене більше будуть, – радісно сказала Марина. Минули роки. Свекруха відтанула. В онуках душі не має. Так і намагається забрати їх до себе. Але з того часу, без запрошення, жодного разу не переступила поріг квартири сина з Ніною. Тим більше, що одружила молодшого сина, і в неї з’явилася нова мета, куди прикласти невгамовну енергію.
