Батьків Олени не ста ло, коли дівчинці було дванадцять років. ДТ П. З рідні в неї залишилися бабуся Маша, батькова мама, і тітка Настя, сестра матері. Ще був дід Олег, батько мами. Але він давно пішов від дружини, і мама Олени не дуже з ним і спілкувалася. На поминkах дід підійшов до внучки, обійняв її і сказав: – Ти заходь іноді. Адже адресу не забула. Часто заходити до діда Олена не могла за всього бажання. Її забрала до себе жити тітка Настя, до іншого міста. Але коли на канікулах приїжджала до бабусі Маші, то й до діда заходила. Навіщо? Сама не знає. Адже на неї там чекав неласкавий прийом. А діда взагалі не цікавило, що онучка йому розповідала. Але все ж таки Олена один раз за приїзд обов’язково відвідувала діда.
Коли дівчинці було чотирнадцять років, вона знову приїхала. Той із сім’єю якраз обідали. Частувалися варениками. До столу її не запросили. Дівчинка на дивані чекала, доки родина діда наїсться. Дід, наївшись, прийшов у кімнату і вимовив онучці: – Ну, що ти все ходиш, і ходиш. Бачиш, тут ти не потрібна. Чого тобі тут треба. Олена прийшла до бабусі Маші вся у сльо зах… Минули роки, Олена вже майстер макіяжу, до неї запис на прийом на місяць уперед. У неї саме було “вікно” між двома клієнтками, коли задзвонив телефон. – Алло. – Олено, це ти? – Так, а хто говорить? – Дід я твій. Дід Олег. Не впізнала.
Впізнала. Звісно ж впізнала. Але виду не подала. – Ви помиляєтесь, мого діда не ста ло, коли мені було чотирнадцять років. – Та живий я, живий. Ти на мене обра зи не тримай. Це моя дружина. Вимагала, щоб я прогнав тебе. – А зараз дружина не лає за дзвінок? – Немає її. Вже третій рік. А мені самому важко. Ти приїхала б, допомогла дідові. – А ваші діти. – Молодшого не ста ло. А старший так і норовить мою квартиру до себе прибрати, а мене в будинок для літніх людей відправити. – Будинок для літніх людей не поганий варіант. Ви все ж таки постарайтеся з сином розібратися. А мене не турбуйте. Нема в мене діда…
