Ми із чоловіком живемо з його батьками у селі. Багато в чому це було їхнє бажання. Спочатку Остап хотів побудувати свій власний будинок, щоб наша сім’я жила окремо, але його батьки дуже боя ться життя на самоті на старості років. У Наталії Петрівни хво ре сер це і часто скаче тиск. А Павло Ігорович кілька років тому серйозно зламав ногу, з того часу ходить із тростиною і скаржиться на болі в ногах та суглобах.
Ми всіляко допомагали і дбали про них. Є у мого чоловіка старша сестра, яка ще десять років тому з чоловіком переїхала жити до Канади. Минулого року вони вирішили зробити нам великий сюрприз і зненацька прилетіли в гості, прихопивши із собою величезну кількість подарунків. Свекор і свекруха були у нестямі від радості. Звісно, сім’я Арини оселилась у нас.
Весь цей час вони поводилися виключно як туристи, посуд за собою жодного разу не помили і навіть речі не прали. Але моя свекруха все одно в захваті від своєї дочки і не перестає навіть через час розхвалювати її за подарунки. А те, що ми щодня для неї та її чоловіка намагаємося, чомусь залишається непоміченим, сприймається як щось само собою зрозуміле.
