Єдиний син Миколи та Яни одружився. Їм ніби варто було радіти, та тільки особливих причин для цього вони не бачили. На їхню думку, вибрав він за дружину зовсім невідповідну особу. Судіть самі, Микита був гарним хлопцем, закінчив інститут, мав гарну роботу, батьки йому подарували власну квартиру. А дівчина була з села, без двору та кола, працювала продавщицею в супермаркеті.
В одному батьки були повністю солідарні – вона йому не пара. Яна Іванівна часто відвідувала сім’ю сина і скрізь знаходила докази, що Яна жахлива господиня. А потім дівчина ще й заваrітніла. «Вирішила мого сина дитиною до себе міцніше прив’язати. Ну так, це логічно, нічим іншим прив’язати не може» – думала про себе Яна. Вона почала приходити чи не кожен божий день і зводити дівчину своєю критикою, зауваженнями та шпильками.
У результаті син сам попросив матір до них без запрошення не заходити. -Ах ти невдячний, ми тобі все життя присвятили, цю квартиру ми купили, а ти мені кажеш, коли приходити? І навіщо все? Заради якоїсь вертихвостки з вулиці? Яна дуже обра жена на єдиного сина, перестала з ним розмовляти.
