Ми з чоловіком давно хотіли відвідати його батьків, але ніяк не могли налаштуватися на подорож. Зрештою, зважилися. Їхати з порожніми руками было якось незручно, тому ми взяли десерти та м’ясо на шашлики. Ми вже збиралися виходити, коли несподівано хтось постукав. -Дивно, адже ми нікого не чекаємо, так? Олег пішов відкривати.
За порогом виявився його давній друг. -Міша, звідки ти тут! Вони дружили ще у школі. Поїздку довелося скасувати, бо Мишко півкраїни об’їхав, щоб заглянути до нас. Я нашвидкуруч на крила на стіл. Ми посиділи у приємній компанії до самого вечора. Было вже пізно, ми запропонували Мишку переночувати у нас.
А наступного дня з’ясувалося, що він не поспішає йти. Тут він і зізнався нам, що намагається влаштуватися на роботу, а жити йому ніде, попросив у нас деякий час залишитися. Щиро кажучи, ми з Олегом якось розгубилися. Він не чужий, але при цьому і не рідний. Ви б пустили, якби були на нашому місці?
