Якось я поїхала відвідати свого літнього батька, просто щоб надолужити втрачене за ці роки і купити йому деякі продукти. Після кількох хвилин розмови за чашкою чаю вирішила забрати його до себе додому. Я спитала його, що він думає з цього приводу, поговорила зі своїм чоловіком – і теж дістала згоду. Незважаючи на моє початковє занепокоєння з приводу перевезення великої кількості речей, у результаті ми взяли із собою лише декілька предметів.
Колись сильний і працьовитий чоловік, мій батько перетворився на тендітного дідуся, який потребував уваги та турботи. Мені було страшно усвідомити, що ми не вічні, і це стосувалося мого батька. Зайшовши до нашого будинку, мій батько обережно обійшов усе довкола. Під час ремонту ми прибрали всі пороги у будинку, щоб йому було легше ходити та не спотикатися. Йому подобалося розповідати нам історії щовечора, хоч ми чули їх вже багато разів.
Але щоразу ми вдавали, що чуємо про це вперше. Останнім часом мій батько став часто і дуже уважно розглядати старі фотографії моєї матері. Він сховав їх у одному зі своїх шкарпеток, коли ми збирали його речі. Він був дуже засмучений, коли вона померла, і я турбувалася, що він захоче піти за нею в інший світ. Мені страшно було навіть подумати, що моєму батькові вже вісімдесят років. Я зрозумів, як важливо дбати про наших близьких, особливо, але не лише в похилому віці.
