Сиділи ми з чоловіком у будинку, фільм дивилися, дитина вже спав. Раптом – несподіваний дзвінок на мій мобільний з невідомого номера. Беру трубку, а звідти незнайомий голос, чути що якась бабуся каже: “Допоможіть, я тут замкнені, їжі немає, попити нічого, мені недовго залишилося!” І гудки … Я розгубилася, чоловікові розповідаю, а він мені: «Розслабся, жартує, напевно, хтось». Сіли далі дивитися, а у мене душа не на місці. Вирішила я передзвонити на той номер, тому що зрозуміла, що не засну. Сигнал пішов, потім чую – плаче хтось. Кричу: “Бабуся, ви звідки? Де живете?” Почула тільки «Соборна, 18» і знову тиша.
Тут мене зовсім озноб взяв. Чоловікові кажу: там біда, треба щось робити! Він на мене подивився, зрозумів, що я на справді схвильована, і каже: «Давай дізнаємося, звідки дзвінок був?» Подивилися за кодом, виявилося, місто не нашє. Тут я зовсім розгубилася: що робити? Але чоловік не запанікував, знайшов в інтернеті телефон відділення поліції того міста. Подзвонив, все розповів, назвався і попросив обов’язково перевірити адресу, який нам сказали. Ту ніч я майже і не спала, все думала – що ж сталося. А на наступний день на мій телефон знову подзвонили. Незнайомець сказав, що він з поліції, представився.
Виявилося, ми повідомили їм вчасно. Бабуся, яку я чула, вже кілька місяців не встає. Чоловіка не стало, піклувався про неї син. Для зв’язку у них був телефон, але користуватися ним бабуся так і не навчилася. За два дні до того дзвінка син потрапив на вулиці під машину. Опинився в лікарні, коли прийшов до тями, не пам’ятав нічого. Мати ж весь цей час лежала, прикута до ліжка, не знаючи, що з ним сталося. Хотіла подзвонити, а мобільник опинився на іншому кінці кімнати – на столі. Їй довелося сповзти з ліжка, доповзти до столу. Сяк-так вона дотяглася до трубки, але як дзвонити, так і не зрозуміла. Тоді вона стала навмання набирати номери, кілька разів навіть кудись потрапила, але там кидали трубку, коли чули її.
Дзвінок нам був останнім шансом – лежачи на підлозі, вона абсолютно вибилася з сил. Коли поліцейські розкрили двері (теж потрібен час – довелося з сусідами говорити і інші процедури виконати), бабуся була без свідомості. Потім лікарі сказали, що якби ще трохи – врятувати її не вдалося б. На щастя, все обійшлося благополучно. Пізніше нам подзвонив син бабусі, довго дякував, а потім розповів: його мама пішла на поправку. З тих пір я намагаюся уважніше ставитися до людей. Тому що в житті всяке трапляється. І якщо у тебе є можливість кому – то допомогти-треба це обов’язково зробити! А ще я вдячна за підтримку і небайдужість своєму чоловікові, а також поліції того міста.
