Я якось з самого дитинства чомусь не любила свій день народження. Мені в цей чомусь завжди дуже не щастило. Але що робити? Якщо родичі і колеги хотіли свята? Доводилося готуватися. Коли я пішла на пенсію, то вітати мене завжди приїжджали внуки, дочка і зять. – Ларисочка, ви адже приїдете до мене в суботу? – Звичайно, приїдемо! Я два дні простояла біля плити. Наготувала багато їжі. Намагалася догодити всім: і доньці, і зятю, і внукам. В обід я вже накрила стіл, одягла гарну сукню і стала чекати гостей.
Пізно ввечері я зрозуміла, що до мене в гості ніхто не приїде. Про мене просто всі забули. Мені стало так прикро і боляче. Я подзвонила дізнатися дочки: може, сталося щось. Виявилося, що все в порядку. Просто дочка забула про мій день народження. – Нічого страшного. Завтра приїдемо! – сказала мені дочка. А я хотіла їм подарувати пристойну суму грошей. Мені вдалося накопичити за два роки грошей на покупку машини, про яку так мріяв зять. Але після того, як вони все забули про мій день народження, я вирішила витратити ці гроші на себе. Я поїхала в туристичне агентство і купила собі путівку до Туреччини.
Я швидко зібрала речі і тим же вечором поїхала. Як же я добре відпочила! На відпочинку я познайомилася з дуже цікавим чоловіком. Віктор Степанович овдовів три роки тому. Ми дуже сподобалися один одному. Нам було так добре вдвох. Додому ми повернулися разом. Віктор Степанович запропонував мені вийти за нього заміж. І я погодилася. Коли ми підходили до під’їзду мого будинку, то побачили, що на стовпі приклеєна моя фотографія. – Марія, а хто тебе шукає? Сподіваюся, не поліція? – запитав здивовано Віктор Степанович. – Ні, це точно не поліція. Це мене, напевно, дочка шукає! Коли ми підійшли до під’їзду, то зустріли мою дочку. Коли вона мене побачила, то закричала на всю вулицю:
– Мама, де ти була? Я вже тебе по всьому місту шукаю! Уже всі лі карні та мор ги обдзвонила! Що ти робиш? Ти куди зникла? – Я їздила відпочивати! Мені здається, що я це заслужила! – Що ти робила?! – ніяк не могла повірити в те, що відбувається Лариса. – Відпочивала. Ось, познайомся, Віктор Степанович. Мій наречений. – Хто?! – Тобі не почулося. Приходь в себе, і підемо з нами. Я тобі подарунки для тебе, зятя і онуків віддам! – спокійно сказала я.a
