Микола мив посуд. Три дня терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистою. Тому, прийшовши з роботи, навіть не переодягався. Начепив фартух і взявся за роботу. Ще б якогось борщу зварити, бо вже забув, який він на смак … Залишки їжі присохли до тарілок так, що треба замочувати. А чашок з-під кави штук десять. Невже не можна за собою по одній помити? Пекучий клубок підступив до горла. Хотілося їсти, а в холодильнику — миша повісилася. У їхньому будинку завжди пахло випічкою, тому що дружина дуже любила готувати. Як тільки прийде з роботи, нашуміт, нащебечет, позвешівает по дому дзвіночки сміху, засвітить посмішки на обличчях дітей — і вже з кухні пахне корицею. Або ваніллю. Уже міксер гуде, духовка гріється … Але то Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні і дітей (робота не вважалася), нічого не бачить. Завжди в неї як ні прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася в консервний цех. Микола не встигав банки в підвал виносити.
Одного разу таким ввечері він прийшов з роботи, встав на порозі кухні. У Світлани, як завжди, щось варилося-парілось, а вона, сидячи на краєчку столу — мала таку погану звичку, чистила яблука і дивилася по телевізору якийсь концерт. — Я розлучаюся з тобою, — сказав Микола напрочуд спокійно, навіть не привітавшись. Дружина здригнулася, але не обернулася. — У мене інша жінка, — пояснив. — Я люблю її і більше не можу тебе обманювати. Світлана відклала ніж, повільно повернула до чоловіка своє червоне від пара і почутою новини облича і покірно, тихо сказала: — Візьми один рулет, тому що ми стільки не з’їмо. Микола, звичайно, того рулету не взяв, хоча і дуже любив: з маком і горіхами … Він зібрав найнеобхідніші речі і пішов до жінки, яка була зовсім не схожа на його Світлану. Вона ніколи не носила, як Світлана, джинсів — тільки короткі платтячка і спіднички. Чи не носила кросівок ─ тільки взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде в салон краси, таким тоном, ніби на важливу ділову зустріч. І весь світ повинен був почекати.
А Світлана ніколи не ходила в салони. Не любила бродити по крамницях, ринків. Якщо треба було щось купити, становила список, йшла і незадовго поверталася з сумками. Вона не читала глянцевих журналів для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була красивою, доглянутою, стрункої. У вузьких джинсах і коротких кофтинах, з косою-колоском мала вигляд старшокласниці. Миколі ж хотілося бачити поруч із собою справжню жінку. Ось і знайшов собі Олю. Тепер сам прасує сорочки, варить їсти, миє посуд. І сняться йому по ночах Світланини рулети і ватрушки. І пахнуть ці сни ваніллю, і видзвонюють в голові Світланиним сміхом … Навівши в кухні порядок, Микола пішов до кімнати. На дивані лежала взута Оля, граціозно спершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику збоку стояло ще три чашки з-під кави. — Який же ти молодець, мій зайчик. І що б я без тебе робила? — защебетала дружина, простягаючи до чоловіка руки. — А я тільки що від манікюрниці. Так втомилася! Дивись класні нігті? Як свої, правда? Ходи, мій пупсик, я тебе обійму … Миколу почало нудити. «Напевно, від голоду», — подумав він і пішов на кухню чистити картоплю.
