Ця ніч для мене видалася неспокійною … Наснилася мені моя давня подруга, яка відійшла в інший світ. Давно вона мені не снилася. На ранок я вирішила провідати її на місці вічного спочинку. При вході в нього побачила жінку, яка, спершись на дерево, тримала в руках букет червоних троянд. Дізнаюся в ній свою давню знайому Анну. Вона зупиняє мене помахом руки, просить постояти кілька хвилин поруч з нею. Я нічого не розумію, і тоді Анна пояснює: вона йшла маму провідати, але там зараз її сестра Тетяна, яку вона не бажає бачити, тому і чекає, поки та піде. Я піднімаю на Анну здивовані очі, і вона обіцяє розповісти свою історію, коли будемо повертатися додому. Таня і Аня народилися рік за роком, тому, хто не знав, думали, що вони близнюки. Були дуже схожими між собою, блакитноокі, кудрявенькі. Мама Ольга, відома кравчиня, однакові обновки дітям шила, душі не чула в них. Коли її чоловік знайшов іншу, Ольга не плакала, не просила повернутися. Була впевнена – розбиту чашу вже не склеїш, все одно рубець залишиться.
Як могла, давала дітям раду, крім роботи в швейному ательє, ще й заробила по людям: кому щось підшити, кому-то підлатати, іншому – город посапать, і вже якась копієчка додасться. Щоб її донька не жилося гірше, ніж іншим дітям. Щовечора мама разом з донечками чепурилася перед образами і щиро молилася, щоб Господь допоміг їм пережити важкі часи. Вона вчила: ” які б невідкладні справи вас не чекали, вони не повинні стати вагомішими молитви “. І Всевишній почув її. В одну неділю прийшла Ольга в святий храм. Після служби Божої до неї підійшов священик. Це неабияк насторожило жінку. І вже зовсім збило з пантелику, коли він вручив їй відкритий конверт, адресований священику. Але при чому тут Ольга? «Адреси не знали, тому й відправили на церкву. Якби я не знав, про кого йде мова, то сказав би в храмі, але оскільки знаю вас, вірну парафіянку, то вирішив особисто вручити лист », – посміхнувся священик. Ольга трясло, коли читала і знову перечитувала лист. Він був від рідного брата її батька, який колись емігрував в Чикаго.
Він уже знав, що вона одна залишилася з дочками, обіцяв допомагати їм. Плачучи, Ольга виливала в листі до дядька свої жалості. Згодом їй стали надходити посилки з-за океану. Тоді були в моді американські хустки, які і коштували чимало. Кращі Ольга собі і дочкам вибрала, коли до церкви йшли – зав’язувала. Інші на базар їздила продавати. Втім, не тільки хустки надсилав дядько Павло. З’явилися в їх гардеробі і вишукані футболки, костюмчики, взуття, жити стало значно легше, особливо – після відвідування дядька Павла, який прилетів до них з важким чемоданом. Ще й вручив Ользі щедру купку доларових купюр. Таня і Аня дуже гарно співали. Брали участь в найрізноманітніших конкурсах. Обидві надійшли в музичне училище. І стали кращими студентками закладу. Після закінчення училища Тетяна влаштувалася на роботу вчителькою співу. Вийшла заміж за красеня Миколи з їхнього села. Прийшов до них в зяті. І відразу встановив в їхньому будинку свої правила. Відтепер не тільки житло, але й сад, господиня, город були поділені.
З’явилися в кухні і два холодильника. Так поступово незрима стіна відчуженості виросла між сестрами. Якось почувши від Тані, що в її холодильнику зникло м’ясо, Ольга не витримала – скликала всіх на сімейну раду: «мені соромно, що між моїми дочками не існує згоди і чистоти взаємин. Пам’ятайте, кожен з нас рано чи пізно повинен зробити вибір – кому і чому він служить, людина неодмінно повинна провести в душі чітку межу, розумієте? Визначайтеся! », – сказала суворим тоном Ольга і зі сльозами на очах вийшла з дому. Коли у Тетяни з’явилася маленька Ангелінка, Аня стала їй хрещеною матір’ю. Купувала всякі одягу, іграшки. А коли Ангелінка підросла, іноді брала її з собою на роботу в музичну школу, де працювала вчителькою. Мабуть, тому у дівчинки рано виробився музичний слух, вона стала співати з дітлахами в хорі. Одного разу поверталися вони з роботи, як несподівано почався сильний дощ. Небо розрізали блискавки. Ангелінка розплакалася: «Я боюся грому, тітонька». Анна взяла дівчинку на руки, пригорнула. Звідкись перед ними зупинилася машина жовтого кольору: ” Вам куди? Сідайте “, – з неї виглянув симпатичний чорнявий водій. Вони розговорилися.
Сергій, так звали хлопця, з райцентру. А в їхньому селі – проїздом у відрядження їде.” Гарненька у вас донечка. На маму схожа “, – посміхнувся Сергій, коли вони під’їхали додому. Анна не розуміла і сама, чому весь вечір перед її очима стояв Сергій, його тепла усмішка, блиск карих очей. Вона довго не могла заснути. Їй би теж вже хотілося мати сім’ю, дітей, любити і бути коханою. Як Тетяна … Через місяць, повертаючись з роботи, побачила біля воріт знайоме авто сонячного кольору. Чи не повірила своїм очам – Сергій? Але чому він тут? “Захотів тебе побачити, Анютка. Всі ці дні ти була зі мною в думках і у снах. Знаю, що ти не замужем. Давай поговоримо ”, – ОБДал її іскрами своїх карих очей, від чого у неї ледь не вискочило серце. … З сумом в душі віддавала Ольга Аню з рідного дому. Знала: нелегко їй буде, адже Сергій – круглий сирота, живе на орендованій квартирі. Звичайно, в їх великому будинку їм би теж місце знайшлося, але молоді захотіли жити окремо. Та й Тетяна з Миколою навіть не натякнули, щоб жити разом. Час котилося, як з гори. Ангелінка стала студенткою педагогічного вузу, Микола створив власний бізнес. Оновив і так добротне їх житло. Але все це не тішило маму Ольгу.
Серце хвилювалося за Аню, яка нездужала, а потім Сергій мав серйозні негаразди. Синочку Артем скоро подорослішав, допомагав їм у всьому. Часто відвідувала їх Ольга. І жодного разу – Тетяна. Забогатела, тому зачерствіла – Краля в серце Ольги. Але ж вона вчила дочок вірності, любові і миру в родині. Але чомусь виходило так, що проживаючи разом з сімейством Тетяни, зі своїми проблемами Ольга зверталася до Ані, хоча у неї своїх турбот – ціла купа. Чи то субсидію оформити, то чи на огляд поїхати, посидіти у мами – все Анна. Одного літнього ранку вибирала Ольга малину в садку. В цьому році ягоди щедро вродили. Уже закрутила більше десятка банок. Ані теж відвезти слід. Артемко дуже малину любить. Звичайно, найкраще було б, якби прямо з куща смакував. Але не запрошує Тетяна сестру до них. Широкій господинею стала.
Слід би віддати те, що придбала. Хустками американськими поділити б сестер. Не раз Ольга просила Ганну: «приїжджайте з Сергієм, і забери те, що тобі належить. А то, як закрию навіки очі – поділиться уже чимось Таня з тобою? ” “Ви ще довго жити повинні, мама”, – говорила Ганна. Ольга відчуває, як зсувається зі стільця, падає на траву, а на неї розсипається з миски малина … Була дев’ята година ранку, але про те, що сталося з мамою, Тетяна сповістила аж увечері. Поклавши мати разом з Миколою на ложе, не поспішала кликати ні сусідів, ні знайомих. Разом з чоловіком нишпорили в маминій кімнаті, ховали те, що Ольга купила для Ані – гроші, золоті сережки, ланцюжок з хрестиком Артемкові, вишиті бісером сорочки, доріжки, весільний рушник, американські хустки. Сховала в стодолі навіть швейну машинку, яку Аня купила мамі на свою першу зарплату. Нічим Тетяна з сестрою не поділили. Так, немов Аня і не була дочкою Ольги.
З тих пір Аня закрила своє серце для сестри. Господь допоміг їй подолати недугу, разом з чоловіком підняти на ноги сина, отримати квартиру. Одного разу, зустрівшись на дорозі, Тетяна зупинилася: «Давай поговоримо, сестра». Але Аня відвернулася, ніби й не чула її слів. “Через глибоку річку я перейшла, щоб ось так легко пробачити Тетяну ”, – говорить мені Анна. Здається, я розумію її. І все-таки, прощаючись з нею, в глибині душі бажаю їй припинити непорозуміння з сестрою, звільнити серце від нерозуміння, неприйняття і приготувати в ній місце для Бога, щоб не довелося ще довго блукати. Молитися треба і відчути смирення під сильною рукою Господа, і він свого часу піднесе кожного з нас. І тоді не доведеться сестрам по черзі ходити відвідувати матір.
