Яша завжди був опорою ро дини: він був старшим сином, якого свекруха наро0ила ще «в дівках». Його молодші сестра і брат з’явилися вже в законному шлюбі. Свекруха з 3-річною дитиною вийшла заміж за досить заможного чоловіка. Вітч им чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив в 80-х, благополучно пережив 90-і, не втратив все і в нульових. Дітей на своїх і чужого віт чим Якова ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, порівну і ременя міг всипати, якщо було за що. А от свекруха нащадків розділяла: – І навіщо я тебе нар0дила, – частенько говорила синові, – всю сімейну картину пс уєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вр див. Чорний, як смола. Чим був винен Яків, який квиток в життя у мами не випрошував – незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив побудувати особисте життя. А у віт чима грошей завжди бракувало і зайвий ро т в сім’ї нікого не обтяжував. Став лення матері до Яші засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом.
– Знаєш, – говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, – у мене таке відчуття, що ві тчим – єдиний мій рідний чоловік в цій р0дині. Зі свекрухою я майже не спілкувалася: ну не цікава їй була дружина нелюбимого сина. При знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила: – Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете. І ми жили. Знімали квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля віт чима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї р0дини, сам свекор, ніби щось передчуваючи, упорядкував. Будинок дістався свекрухи, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, віт чим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основне Заповіт, яка стосувалася фірми, віт чим чоловіка ухвалив розкрити через півроку. – А йому за що? – сестра Марина була у нестямі, тикаючи пальцем в сторону мого чоловіка вона повторювала, – він якийсь стосунок до татові має?
Свекруха теж була незадоволена: не заслужив. Проте, ми виявилися власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас зволила відвідати свекруха. – Значить так, – заявила свекруха, – стару забереш ти. Яку стару? Ми нічого не зрозуміли. – Яку, яку, мою свекруху, – заявила мати чоловіка, – на що вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй пам перси міняла? Виявилося, що ні сестра, ні брат Яші теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інс ульту у жінки відмовили но ги. – Тобі тато квартиру залишив, – заявив брат Артем, – ось і відпрацьовуй. Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і життєрадісною людиною. Природно їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні: – Мати їх розпестила, невістка моя, а тебе, Яша, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний. Марина і Артем відвідувати бабусю не рахували потрібним.
Ні дзвінка, ні візиту. Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати. А ще через 4 місяці було оголошено заповіт віт чима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповідав своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей. – Бабусю я забираю, – сказала Марина, підійшовши до нас. – Чи не ти, а я, – замайорів Артем. – А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? – запитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, – мені добре у Яші, і я нікуди не піду. Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного Яшин ві тчима. Свекруха, зовиця і дівер намагалися оскаржити це; був суд, але вони програли.
Їм і так дісталося багато, але про запас багатство не пішла. Артем примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері. Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитини теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя. Нещодавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі, ми знайшли акуратно складений аркуш; писав віт чим Якова: “Мама, якщо зі мною щось трапиться, йди жити до мого Яші. По-моєму, з усіх моїх дітей, він найдостойніший, хоч по кров і він нам і не рідний. Прости за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Темою ”.
