Тетяна Василівна вважала себе сиротою. Батьки в неї були, але вона їх за своїх не приймала. – Дашенька, я свої речі вже зібрала. Тепер твоя черга. Я вже готова, чекаю тебе. – Ну, мама! Ти ж краще за мене знаєш, що я не люблю село. – Даша, твої капризи тебе ні до чого не приведуть. Бабусі потрібно допомогти. Даша продовжувала вередувати, а часу залишалося мало: потрібно було встигнути до маршрутки. Але ж про це Таню попросив чоловік. Він повинен був зробити всю важку роботу, але його б не вистачило, щоб і в домашніх справах допомогти мамі. – Дашенька, ну не пручайся. Допоможемо бабусі прибратися в будинку, там і тітка Валя з Аліночкою будуть. Закінчимо всю роботу, а ввечері влаштуємо чаювання, бабуся обіцяла спекти млинців. Коли Даші було 15, вона втекла з дому в ніч перед поїздкою в село. Поки мати била тривогу, Даша ховалася в будинку однокласниці. Дурочка повернулася тільки після клятви матері, що в село Даша більше ні ногою. Тоді вся рідня Даші розбушувалася. Баба з дідом образилися, тітки зі своїми сім’ями – теж. Батько взагалі відібрав у Даші телефон на два тижні.
Але, за підсумком, Даша досягла мети: її більше в село з собою не брали. Тепер уже Даша залишалася у маминої тітки, коли батьки їхали в село. Вона із задоволенням допомагала родичці з роботою по будинку, ходила в магазин, мила посуд, збирала пил – вона була готова на все, аби тільки не поїхати в село. Після всього цього ніхто не здивується, почувши, що родичі з боку батька особливої любові до Даші не відчували. Але найгірше було попереду. Коли Даші було 19, її батько помер від інсульту. Тоді-то Даші і довелося звернутися до родичів з проханням. Вони жили у великому будинку, і після смерті батька будинок здавався величезним і порожнім. Мати Даші безупинно плакала. Їй довелося попросити родичів пожити у них. Тоді, коли всі їй відмовили, Даша зрозуміла, на родичів з боку батька розраховувати не можна. Вони зрідка дзвонили один одному, вітали один одного у свята. Даша навіть запросила їх на своє весілля, але після свята про сім’ю Даші благополучно забули ще на деякий час. Настало 1 травня. Напередодні свята сім’ї друзів Даші і її чоловіка вирішили влаштувати свято на дачі.
Даша і її чоловік повинні були привезти м’яса і овочів. Вони все купили, залишили в машині і заскочили додому, переодягнутися і рушити на дачу. Як тільки вони зайшли додому, за ними пролунав дзвінок у двері, а там двоюрідні брати Даші зі своїми сім’ями. Стояли вони на порозі з пакетами, все такі радісні і налаштовані на свято. На питання Даші, чому вони не попередили, всі відповіли, що вони і так знали, що Даша вдома: вихідний адже! Ще й обурювалися, що їх не пускають в будинок. На дачі їх чекали три сім’ї, магазинів у них поруч немає, тобто Даша і її чоловік зіпсували б друзям все свято своєю відсутністю. Та й взагалі, навіщо сидіти за столом з людьми, які згадують про твоє існування тільки у свята ?! – Друзі, ви нас вибачте, але ми як раз збиралися виходити. Нас люди чекають, ми не можемо їх підставити. – А ми що тоді, не люди ?! Правильно тато казав, що ти не наших кровей. Тут заступився Микита, муж Даші, і сказав, що треба було раніше попередити, адже у хлопців вже були плани на день.
А родичі Даші у відповідь почали тараторити про те, що їхній будинок належав покійному батькові Даші, і міг би дістатися дідові, а не Даші. Після таких слів Микита вийшов з себе і виставив їх за двері. Через годину хлопці нарешті прийшли в себе. Уже сидячи за столом на дачі у друзів Даша зрозуміла, що родичів у неї вже немає. Після такої розмови жодна сторона конфлікту не хотіла б відновити родинні стосунки. У Даші і Микити давно виросли діти, ростуть онуки. Але навіть зараз вона прокручує в голові той візит родичів. Чи правильно вона зробила з ними, виставивши їх за двері? Може бути, потрібно було відправити Микиту з продуктами до друзів, а самій залишитися з родичами? Адже це діти сестер її батька. У них є невидимий зв’язок один з одним. А може наші справжні близькі це не люди, пов’язані з нами кров’ю, а люди, з якими у нас однакові цінності і цілі на життя, хто поруч завжди і за будь-яких обставин ?! Адже як говорить народна мудрість: по-справжньому близькі люди в думках. Улюблені – в серці. Дорогі – в молитвах. А хтось багатий тричі.
