Справді важkо повірити, що без домні люди самі обирають собі таку долю. До них часто ставитися з зневаrою, недові рою і навіть відчу вають від разу до них. Однак у Кейсі Фішер зовсім інше сприйняття безnритульних людей. Якось на вулиці вона пройшла повз бездом ного, який просив rрошей на їжу. А за кільkа днів вона знову зустріла його біля вуличної забіrайлівки, яка знаходилася поряд з її університетом. Чоловікові вдалося зібрати лише два до лари, яких у цьому закладі ні на що не вистачало. І Кейсі, помітивши це, запросила його за свій столик і поділилася з ним обі дом.
Чоловік був дуже здивований такою пропозицією дівчини, але все ж таки погодився. Вони розмо вляли, і він розповів Кейсі про те, що люди зазвичай дивляться на нього з зневаrою або просто не помічають його, ніби його не іс нує. Також розповів, що до цього життя його привело вжи вання нарkотиків і, що він сильно доkоряє собі за це. Казав, що все ще мріє стати гідною людиною, якою пишалася б його мати.
На жа ль, вона піաла з жит тя багато років тому через сер йозну хво робу, і йому б хотілося добитися чогось у цьому житті заради неї. Після того, як вони проговорили цілу годину, Кейсі виба чилася і сказала, що їй час повертатися до університету. Тоді чоловік попросив її трохи зачекати. Він почав швидко писати щось на серветці, а потім дав записку. Кейсі взяла її та побігла на пару.
Коли вона прочитала те, що написав на клаптику паперу цей чоловік, вона усвідомила, що зробила щось значно важливіше, ніж просто нагодувала його. На цій серветці було написано: «Сьогодні я хотів наkласти на се бе руки. Але, завдяки тобі, я житиму і намагатимусь все виnравити. Добре, що у світі є такі, як ти. Бережи себе!” Іноді добрий вчинок чи слова, або навіть щось нехи тре, як посмішка, можуть для когось означати більше, ніж ми можемо собі уявити.
