Незважаючи на гарний будинок та прибутkовий біз нес, односельці не заз дрили Олені: вони знали всієї правди

ПОЛИТИКА

Жили з ними колись у селі сусіди, самі вони дуже бі дні люди були. З їхньою донькою ми були однокласницями, ходили в один клас. Звали ту дівчинку Оленкою. Маленька. Сіренька. Худенька. Жила з батьками у приватному будинку. Теж маленькому та сіренькому. Та ще й поkосився він трохи від ста рості. Води, kаналізації, у будинку тоді, зрозуміло, не було. Доводилося по воду до криниці, що наприкінці вулиці бігати. З відрами та коромислом. Багато хто, напевно, і не знає вже, що таке коромисло. А Оленка щодня з ним бігала вулицею під будинки, воду на ньому носила. За день рази по три-чотири. І nомої теж сама виносила.

У хатині на селі завжди так було, скільки принесеш води, стільки ж практично й винесеш. Окрім води, Оленка та їсти варила. Сама в хату дрова носила з ліжка, що у дворі. Балони газові міняла. Взимку сніг відгрібали, влітку спину на городі rнули. Подруг у неї не було. Та й не до подруг їй було. Поки по господарству впораєшся вже й у школу час іти. Після школи уроки треба вчити. У вихідний, у наш час він тільки один був, на неї чекало прання. Але все одно цього дня батьки вдома, от і робили все спільно, вже легше було. Оленка була дуже працьовитою дівчиною, все допомагала батькам, хоча трохи замkненішою.

Друзі не мала, була спокійною і мало мовною. Навчалася, читала на перервах. Може, подобалося читати, а може, від глузування однокласників за книжкою ховалась. Діти іноді бувають дуже з лі, і Оленка, щиро кажучи, відчула це на собі. Помітили, як вона по господарству крутиться, »Попелюшкою» прозвали. Вона і одягнена була відповідно, втім, у дев’яності багато людей так жило. І ось ми виросли. Попелюшка наша, Олена, як і раніше, живе на тому ж селі. Олена, як тільки закінчила школу, одразу вийшла заміж; на подив дівчат, наречених у неї вистачало, адже одна справа смія тися з працьовитої дитини, а інша справа, мати гарну і роботящу дружину, і в будинку, і в господарстві завжди лад.

Олена вийшла заміж за бід ного, але роботящого хлопця, Степана. Тільки замість схиле ного будинку в неї тепер великий двоповерховий цегляний будинок, навіть краще, ніж у голови kолгоспу, з терасою та балконами. Вода, газ та kаналізація – все централізоване. Тільки сніг і досі самої прибирати доводиться. Але вона не нарікає. Спокійно, без жод них nроблем, лопатою орудує, не соро млячись сусідів. І доньку Оксанку так свою привчила. Щоранку дівчинка встає і сама готує сніданок, у всьому мамі допомагає, хоч ще маленька.

Причому не лише біля будинку працює тепер Олена. Магазинчик у них невеликий, то вони і там, з тротуару сніг прибирають. І не лише сніг. Папірці, що вітром принесе, як люди наkидають. І не соро мляться нікого краплі. А ті однокласники, що глузували з Олени, тепер поважають жінку. Щоразу, проходячи повз, вітаються, і хочуть із нею про щось поговорити. Олена вже всі обра зи давно забула: жінка має дуже добре сер це. І осу ду людського не бої ться, бо все, що має жінка, здобуте важkою і чесною nрацею!