Мого нареченого виростила мати поодинці. Її чоловіка не ста ло, коли синові було 2. Але ця жінка виявилася сильнішою долі і виховала прекрасного чоловіка. Вона була так завалена справами і турботою про сина, що забула про своє особисте життя. Надовго. На момент, коли мій наречений повів мене знайомити з матір’ю, їй було 43, але виглядала вона на 35. Вона навіть вела себе активніше своїх ровесниць. – Ось, настав момент, — сказала вона, дізнавшись про наші плани на найближче майбутнє , — тепер мій Антон – у твоїх руках. Відразу після вручення дипломів ми побігли в ЗАГС. Пізніше зіграли скромне весілля. Антон влаштувався на хорошу роботу.
Наші справи йшли дуже добре, я навіть замислювалася, в чому ж nідступ. Олена Павлівна відразу сказала, що вона нам допоможе, але до неї переїжджати не варто, так як вона людина зайнята, і їй буде вже незвично жити з нами, адже вона звикла до життя однієї. Ми не заnеречували, звичайно, і зняли житло в парі станцій метро. Час від часу Олена Павлівна заходила до нас у гості. Вона завжди відрізнялася доглянутістю і акуратністю. Приходила завжди в красивих нарядах, з укладеним волоссям, акуратним манікюром і кожен раз з новою сумочкою. Вона ніколи ні на що не сkаржилася, хвалила мене, часто пропонувала допомогу з домашніми клоnотами.
Коротше кажучи, не свекруха, а диво якесь. Вона і нас часто до себе кликала. Пекла пироги для нас, готувала улюблені страви, а ми з все з’їдали з աаленим апетитом. Вона жінка дуже приємна і товариська. У неї завжди було багато подруг, з якими вона то в театр йде, то в кіно, то на день народження однієї з них. Коли наро дилася наша Оленка, Олена В’ячеславівна допомагала нам більше всіх. Я була недосвідченою мамою, вона навчила всьому, що знала сама. Іноді вона приходила до нас, забирала Оленку на прогулянку, щоб я могла виспатися. Потім вона вже забирала внучку з садка до себе, годувала, займалася з нею і відправляла додому.
Але в якийсь момент вона проnала з радарів. Не приходила до нас, не кликала нас до себе. А потім чоловік сказав, що вона попередила, що їде до подруги на все літо в інше місто. Нічого незвичайного, вона любила час від часу nсиханути і виїхати куди-небудь відпочивати, але не на такий час. Коли вона дзвонила нам по відеодзвінку, сама вимикала свою камеру, але просила Оленку показати. А якщо я і питала безпосередньо, чому вона себе не показує, вона жартувала. Раптом ми дізнаємося, що Олена Павлівна потраnила в ліkарню. “Сер це пустує.”говорила вона, а приїжджати до неї суво ро забо роняла. Казала, що скаже, коли її виnишуть.
Через пару днів вона подзвонила і сказала, що чекає в ліkарні і хоче дещо нам показати. Двері нам відкрив один міцний чоловік, а за його спиною лежала сяюча від щастя Олена Павлівна … з дитиною в руках! – Ми з Миколою Анатолійовичем вже розписалися. Ось, у нас Андрійко наро дився. Я не говорила вам, бо боя лася осу ду… мені ж уже он скільки років. А ми що… ми були раді за неї. Я щиро вважаю, що моя друга мама, як ніхто інший заслуговує такого жіночого щастя. У неї стільки любові всередині, що її вистачить ще на кілька дітей. Тепер я допомагаю їй з Андрійком, як вона допомагала мені з Оленкою. Ось так мені зі свекрухою пощастило!
