Дощ восени-це звичне явище, але чомусь Люба сподівалася, що ця осінь буде суха. Погода і справді була не по-осінньому теплою і сонячною, немов знала, що на дощ у Люби нема у що взутися. Люба довго перебирала своє старе взуття в надії знайти щось підходяще, але вибір був між майже літніми туфельками і старими осінніми черевиками, яким було років вісім. Ще минулої весни в майстерні з ремонту взуття їй порадили їх викинути, тому що ремонту вони вже не підлягають. Жінка сподівалася, що за літо що-небудь придумає, але не вийшло. Її мізерної зарnлати ледь вистачало на найнеобхідніше. У Люби був чоловік, але заміжньої вона себе ніколи не відчувала в повній мірі, тому що звикла все робити сама.
Степан постійно “шукав” роботу, а коли щось знаходив на дуже нетривалий час, то все зароблене пускав на вітер: він часто любив посидіти з друзями. Люба не раз думала про розлу чення, але хотіла зберегти шлюб заради сина. Діма був її надією і радістю. Намагався добре вчитися в школі, щоб зайвий раз не засму чувати маму. Обіцяв, що як виросте, то купить мамі будинок і автомобіль, щоб вона не ходила пішки, бо не раз бачив, як мама несла з магазину дві великі сумки з продуктами. Хотів допомогти, але мама відмовлялася, мовляв, малий ще. Вранці Люба все-таки взула свої старі черевики і пішла на роботу. Дощ зробив свою справу, коли жінка повернулася додому, то лівий черевик просто розвалився.
Ноги були мокрі, як і очі – від сліз. Дмитро повернувся додому пізніше, ніж зазвичай, в руках у нього була коробка з новими жіночими черевиками. – Мамо, це тобі, – простягнув коробку любі. Жінка дивилася і очам не вірила – в коробці була нова пара взуття, якраз її розміру. Питань було більше, ніж відповідей. – Синку, а звідки у тебе rроші? – Мене вчора на вулиці зустрів дядько Петро, привітав з іменинами, і дав rроші, щоб я собі купив щось потрібне. Але я вирішив, що це тобі буде потрібніше.
Дядько Петро-рідний брат чоловіка. Свого часу вони попросили його стати хрещеним батьком для Діми, і ось він згадав, що 8 листопада – день Ангела у Дмитра, і привітав хрещеника. – А як ти з розміром вгадав, синку? – Це було не сkладно, я взяв з собою твої старі туфлі, а тітонька в магазині мені допомогла, – посміхнувся Діма. А потім серйозно додав: – ти ви бач, що вони не дорогі, на інше мені rрошей не вистачило. Але коли я виросту, обов’язково куплю тобі найдо рожчі і кращі черевики, мама!
