Свекруху Наді звали Лілія. Їй було лише 48. Вона продовжувала стежити за собою, тому виглядала дуже молодою. Любила свого сина Валеру більше за життя. А той привів додому Надю – rрубу хамkу. Лілія намагалася зробити все, щоб Надя стала для Валери найкращою дружиною. Переконувала її ходити на фітнес, вбиратись у хаті. Але Наді було бай дуже. Незабаром у сім’ї трапилося поповнення. Але коли хлопчику виповнилося 2 роки, Валера став сам не свій: приходив пізно, ні з ким не розмовляв, завжди був без настрою. Якось Лілія все ж таки зважилася на сер йозну розмову з невісткою: -Можливо, я лізу не в свої справи, але мені здається, що ваш шлюб трі щить по швах.
Можливо, і моя ви на в цьому. Я вирішила подарувати вам свою квартиру і перебратися на дачу. -Не потрібна нам твоя квартира – різко відповіла невістка. – Я більше не люблю твого сина, а він не хоче розлу чатися. -Мамо, ти багато чого не знаєш – втрутився син. – Я зрадив Наді перед весіллям. Вона вибачила, але, мабуть, осад залишився. -Так, любі мої, не треба рубати з плеча. Я візьму Юрчика до себе на пару днів, а ви відпочиньте, у кіно чи театр сходіть. Коли свекруха з онуком поїхала, подружжя ще довго не розмовляло. Але зрештою зійшлися на думці, що відносинам можна дати другий шанс.
-Давай завтра поїдемо до твоєї мами, і подякуємо їй за те, що вона врятувала нашу сім’ю. -Давай – погодився Валера. Вночі зателефонувала його бабуся та повідомила, що Лілія поме рла. Виявилося, що ці два дні вона не знаходила собі місця: турбу валася за дітей, думала, що ж буде з сім’єю. Так і не витри мала. Після nохорону Валера підійшов до дружини, обійняв і сказала: -Тепер ти єдина господиня у домі. Але відповідь Наді աокувала чоловіка. -Ні, ви бач, я вирішила піти. Я готова була жити з тобою заради твоєї мами, але зараз уже пізно. Через місяць Надя подала на розлу чення.
