Іра та Слава були найкрасивішою парою у школі. Вони разом сиділи за однією партою, потім танцювали на випускному вальс. Все було так гарно і шикарно, навіть до одного університету вступили, одразу побралися. А на третьому курсі Іра повідомила, що ваrітна. Такої реакції від Слави вона не очікувала: -Роби або рт, дитина мені зараз не потрібна. Немає жодних перспектив із дитиною, ми самі ще постійно не працюємо, а ти тут дитину задумала народ жувати. Іра зібрала свої речі та поїхала із орендованої квартири Слави до батьків. Батьки підтримали доньку, але мама вирішила розібратися зі сватами: -І правильно мій син сказав, вони самі ще діти, про яких онуків може йтися, — відповіла мати Слави. Іра перевелася на заочне навчання і зайнялася своїм здо ров’ям.
Щоб не сидіти на шиї у батьків, вона почала брати переклади додому, благо англійську знала добре. Потім наро дила червонощоку доньку Василісу. Дівчинка наро дилася красивою та здоровою, але батько та батьки Слави так і не приїхали на виписку з полоrового будинку. Мама Іри пішла з роботи, щоб сидіти з онукою, а Іра почала вчитися, і паралельно працювати. Вона стала процвітати у своїй справі і швидко пішла кар’єрними сходами. За кілька років вона зустріла Андрія, він був її новим начальником. Їхні робочі відносини переросли в шлюбні. Василисі Іра відразу сказала, що Андрій не рідний тато, але дівчинка все одно його дуже любила, як і Андрій свою нову доньку.
Через три роки Іра наро дила сина. Коли Василисі виповнилося 14 років, вона почала ставити питання про рідного батька. Дівчині було цікаво подивитися на нього. -Донечко, давай, коли тобі буде 16 я тебе познайомлю з ним, — відповіла Іра. Насправді їй не хотілося знайомити Іру зі Славою. Вона чудово розуміла, що йому дитина не потрібна, його батькам теж було не цікаво, як живе їхня онука. Але Василина не хотіла так довго чекати, і сама знайшла тата по інтернету. Вона приїхала до його місця роботи і зачекала, поки він вийде, а потім підійшла. -Здрастуйте, я Василіса, ваша донька. -У мене немає дітей, – сухо відповів Слава. -Але я ваша донька, моя мама Ірина … -Дівчинка, відійти убік, я поспішаю. Ще раз повторюю – у мене немає дітей. Тепер Василина зрозуміла, чому мама не хотіла її знайомити з батьком.
