Мені дуже соро мно за свої думки, але я не можу нічого з цим поробити. Рідко буває так, що стосунки зі свекрухою більше схожі на стосунки дочки з мамою. У мене з моєю свекрухою склалося саме так. Я можу сміливо сказати, що її люблю. Вона одна виховала мого чоловіка (до речі дуже добре) і поставила його на ноги. До мене вона ставиться як до доньки. Марія Анатоліївна завжди мріяла про доньку, але мій чоловік – її єдина дитина. Вона часто казала, що її мрія збулася в моєму обличчі. Марія Анатоліївна дуже сильно нам свого часу допомогла.
Вона допомогла нам із іnотекою – віддала всі свої заощадження, а також, коли ще не хво ріла, допомагала із сином. Я ніколи не перестану дбати про неї і не відмовлю в жодному проханні. На жа ль, зараз свекрусі складно пересуватися та піклуватися про себе самостійно. Тому з чоловіком кожні вихідні їздимо до неї. Там я готую їй їсти на кілька днів уперед, вбираюся і допомагаю викупатися. Іноді, в основному через відпустки, нам буває складно дістатися до свекрухи, але таке буває дуже рідко. Нам неважко їхати до неї. Дорога займає кілька годин, але нам це навіть подобається, якщо чесно. Їздимо на своїй машині, слухаємо музику по дорозі, співаємо і обговорюємо день, що минає.
Нещодавно чоловік повідомив, що наступного місяця має намір перевезти маму до нас. Це, за його словами, полегшить життя. Ми маємо трикімнатну квартиру. Ми з чоловіком спимо в одній кімнаті, вітальні, а діти – у двох інших кімнатах. Якщо мама переїде до нас, дітям доведеться жити в одній кімнаті, а вони і в одному будинку ледь уживаються… одним словом, не уявляю, як усе буде. Мені соро мно, що я проти ідеї чоловіка, але що я можу з цим поробити… Як би я не любила свекруху, нам усім буде тяжко, якщо вона до нас переїде; наше повсякденне життя круто зміниться.
