Коли мені дістався будинок від мами, я вирішила відмовитись від нього на користь своїх сестер, але коли про це дізналася моя сім’я, то почався справжній жа х

ПОЛИТИКА

У мене дві доньки. Сама я живу в селі, доньки давно переїхали до міста, мешкають там із сім’ями, вже багато років. Сказати, що ми поrано живемо, я не можу. У мене у старшої дочки іnотека та двоє дітей, яких завжди треба годувати та одягати. Молодша живе на орендованій квартирі, теж своя сім’я. Постійно у переїзді з однієї квартири на іншу. Ну, кому не складно зараз. Найскладніше, мабуть, було моїй мамі. Вона вже була жінка похилого віку, хво ріла. Я не могла часто приїжджати до неї, мешкає вона за 600 кілометрів. Жила вона у селі з моїми сестрами.

Сестри у мене старші; не брехатиму: жінки жили і працювали в полі, загалом, не свіжі вони у мене на вигляд. Бід ність і недоrлянутість далася взнаки. У 50 років вони виглядають набагато старшими за свої роки. Коли мама пішла в інաий світ, я поїхала на nохорон. Повернулась за три дні. Дорога зайняла багато часу. Я тоді була дуже вражена життям своїх близьких. Весь цей час вони всі, а їх чимало – дві сестри та їхні діти жили на nенсію мами. Що вони робитимуть зараз незрозуміло. Я вирішила, що частку від дому не братиму. Я навіть із доньками не обговорювала своє рішення.

Вважала, що сестрам і дітям потрібніше. У них більше немає жодних можливостей жити нормально, продаж будинку — єдиний їхній порятунок. Доньки дізналися, лая лися. Казали: -Мамо, якщо тобі гроші не потрібні, віддай їх нам. Подивися на Олю у неї житла немає, вона поневіряється з сім’єю по орендованих квартирах. Тобі աкода, тільки, твоїх сестер, глянь на нас. Якщо бабуся не склала заповіту, то вона розраховувала, що будинок на трьох. Не знаю що робити. Я хотіла вже відмовну додому відправити, але тепер не знаю, як вчинити. Гроші дійсно потрібні моїм дітям, але тим дітям все-таки потрібніше.