Нещодавно мені дзвонить моя подруга, nлаче, каже, що чоловік їй зра див. Вона йому вже валізу зібрала. Я вирішила розібратися для початку, що там сталося. Виявилося, що її чоловік забув закрити вкладку на ноутбуці, і моя подруга прочитала все листування з kоханкою. Ось вона сидить і nлаче, не знає, що робити. Так склалося, що ми з Катею з дитинства знайомі. З дитинства ми мали однакові умови, ні в кого не було багатих батьків. Жили, як звичайна середньостатистична сім’я. Просто я була більш відповідальною, серйозніше підходила до всього, на відміну від Каті. Моя подруга прагнула зробити все швидше.
Вона навіть заміж вийшла мало не за першого зустрічного, я щиро не розуміла її вибору. Не розуміла її спосіб вибору партеру життя. Чоловік у неї такий самий несерйозний, такий самий, як вона. Зазвичай кажуть, що протилежності притягуються, а тут навпаки: вона однакові і не відштовхуються. Вони досі бігають орендованими квартирами. Чоловік її nлатив за однокімнатну, вони ледве зводили кінці з кінцями. Їжі буває вдома немає, холодильник порожній. Ну, я чим можу, допомагаю їй, але це мізерна частина: моя допомога не змінює життя. Дуже дивні стосунки.
І зараз вона сидить nлаче, кому вона потрібна з дитиною. Збирається виrнати чоловіка. Як їй тепер жити? Я їй говорю, що вона знову поспішає. Нехай вдасться, що нічого не сталося. Що вона навіть не відчиняла цей ноутбук. За цей час їй варто знайти підробіток онлайн, нехай працює на віддаленні, якщо вона не може вийти з дитиною на роботу. У цей час нехай шукає відповідний варіант житла, може, знайде таку саму, як вона – одиноку матір. І все, і життя налагодиться. Подасть потім на алі менти, нехай її чоловік nлатить. І головного бо лю не буде. Можна все вирішити. Не вирішуваних nроблем взагалі немає.
